Мій племінник виріс у сиротинці при живому батькові. Матір відійшла, коли малому ще не було і пів року. Батько одразу відмовився від малого – завіз його в дитячий будинок. Казав, що сам не справиться.
Бабуся не могла пережити такої оказії і забрала Юрка до себе. Вона була доволі інтелігентною жінкою і намагалася внука виховати так, щоб він виріс справжнім мужчиною.
Юра до того ще й надавався до виховання. Був старанним у школі. Завдяки власним зусиллям вступив до вищого навчального закладу і влаштувався на перспективну роботу.
У двадцять п’ять одружився. На той час він уже придбав власне помешкання.
Несподівано хтось подзвонив у двері. За дверима стояв незнайомий мужчина похилого віку. Оля запитала, хто він і чого хоче.
-Я хочу зустрітися з сином, – невпевнено промовив він.
-З сином?! – перепитала Оля і додала, – в Юрія немає батька.
-Можна я почекаю на нього? – наполіг незнайомець.
Оля впустила його в хату. Запарила чай, як годиться за хорошим звичаєм.
За годину повернувся з роботи Юрій. Він також не знав, хто перед ним сидить.
-Я – твій батько, – трохи розгублено доводив свою кровну приналежність гість.
– Батько?!.. У мене нема батька! Мене виховувала бабуся. Її вже на сьогодні немає в живих, – різко відрубав Юрій.
-Ти повинен опікуватися мною, бо ти мій син, – ще намагався довести щось непроханий гість.
-А ти мною опікувався?, – вже з гнівом запитав син.
-Я на тебе подам у суд, – пригрозив прохач.
-Іди вже, йди подавай! Щоб я тебе більше не бачив у своїй хаті!…
Юра відчинив настіж двері і вказав рукою на них. «Батько» поплентався до дверей. Лиш гість переступив поріг, Юра зачинив двері.
-Хух!..Давай, роби чай, – промовив Юра уже лагідно. – Добре, що спекалися приблуди.
Після цього випадку приблудлий батько Юрія більше не з’являвся, і ми його не згадували. Не знав Юра його до того, то зараз і не треба.
