Я хотіла пoцyп _uтu rаманець у жінки, що сиділа на лаві. Однак виявилося, що це була моя мама.

Добрий день! Я – Руслана. Мені сорок років. Зараз я знаходжуся у лікарні біля своєї мами. У неї інсульт. Вона без свідомості. Я розмовляю з нею, вірю: вона мене почує. Я так мрію, що нарешті прийде до тями і тоді я зможу сказати їй слова вдячності й любові. Мені дуже важливо це сказати.

Людмила Олегівна мені не рідна мама. Я познайомилася з нею зовсім випадково. Це сталося при дуже неприємних обставинах.

У дев’ять років я втекла з дому. Рідна моя мама померла, коли мені шість було. Відтоді батько почав пиячити і привів у наш дім мачуху. Вона знущалася наді мною, принижувала і часто лупцювала. Одного разу вона набила мене так, що я впала без свідомості. Батько навіть не намагався захистити мене.

Коли я отямилася, то пішла з дому. Так я опинилася у компанії таких же дітей з неблагополучних сімей. Деякі з них утекли з інтернату, інші – від батьків, що регулярно заглядали у чарку. Ми жили у підвалі. На їжу заробляли тим, що крали гроші. Спочатку я занедужала і не ходила з ними на «справу». А потім вони взяли мене з собою на промисел. Вони вчили мене красти. Декілька разів у мене це вдалося.

А якось я хотіла поцупити гаманець у жінки, що сиділа на лаві у парку. Напевно, зробила це не дуже вдало. Жінка спіймала мене за руку. Вона сказала, що повідомить поліцію. Я просила її не робити цього. Та вона взяла мобільний та набирала номер.

Я дуже розхвилювалася. Від цього втратила свідомість. Коли прийшла до тями, зрозуміла, що находжуся у лікарні. Мене оглядав лікар. Я лежала у лікарні майже тиждень. Хотіла спочатку втекти, та тут мене годували та добре ставилася до мене. Крім того, та жінка, у якої я хотіла поцупити гаманець, щодня приходила до мене зі своїм чоловіком. Людмила Олегівна та Сергій Павлович приносили мені смаколики, розмовляли зі мною. Мені вони дуже подобалися.

У них не було дітей, тому вони забрали мене до себе і оформили опікунство наді мною. Людмила Олегівна та Сергій Павлович ставилися до мене, як до рідної доньки. Я ходила на різні гуртки, навчалася у ліцеї. Моя нова мама зі мною завжди вчила уроки, грала та читала зі мною. Саме вона навчила мене куховарити та в’язати. З батьками я їздила на море, ми часто подорожували, відпочивали з наметами у лісі та горах. За ці одинадцять років я пізнала, що батьківська любов та щастя жити у справжній родині.

Звісно, були і проблеми… Як у кожній сім’ї. Коли у мене розпочався підлітковий вік, я вела себе неадекватно. Я знайшла сумнівних друзів, спробувала, що таке цигарки та спиртне. А потім поцупила гаманець у одного чоловіка. Мене спіймали на гарячому, оформили кримінальну справу. Щоб її закрити, моїм батькам довелося заплатити багато грошей.

Тоді Людмила Олегівна та Сергій Павлович відвезли мене до інтернату. Я думала, що вони просто жартують. Але ж ні. Вони сказали, що у них не вийшло стати хорошими батьками для мене, тому сподіваються, що у притулку мені буде краще.

Я була шокована. Та мені дійсно це пішло на користь, адже я була важким підлітком. Правда, мої прийомні батьки почали мене забирати часто додому. На моє день народження мама приготувала мені улюблений пиріг з абрикосовим варенням.

Стрес, який я отримала, коли мене привезли до притулку, дуже сильно вплинув на мене. Я почала виправлятися і стала врівноваженою та слухняною дівчиною. Через місяць я змогла повернутися додому. Зі своїми сумнівними друзями я обірвала усі зв’язки.

Мої батьки дали мені можливість отримати хорошу освіту – я закінчила медичний коледж і влаштувалася працювати до лікарні.

Згодом я вийшла заміж. У мене хороший чоловік та двійко діток. Та за ці роки мої батьки дуже постаріли. І ось зараз матуся лежить у лікарні. А я сиджу біля неї, хочу попросити вибачення і засипати її словами любові. Я дуже вдячна їй за те, що вона мене забрала до себе і стала мені справжньою мамою.

Оцените статью
Я хотіла пoцyп _uтu rаманець у жінки, що сиділа на лаві. Однак виявилося, що це була моя мама.