Мій хлопець покинув мене коли я завагітніла. Тоді мені було лише дев’ятнадцять років, а йому було двадцять два роки. Він сказав, щоб я вибирала: або він, або дитина. Іван не хотів брати відповідальність за сім’ю, йому подобалось його безтурботне життя. Я тоді дуже плакала і впала у депресію, якби не підтримка батьків, я б усе це не пережила.
Через два роки я зустріла дуже гарного чоловіка і закохалась у нього. На сина перестала звертати увагу. Мій коханий був іноземцем. Він був в Україні у справах і через декілька тижнів мав повертатись додому. Він запросив мене їхати з ним. Я була дуже щасливою.
Я уявляла, як буду жити з ним закордоном. У нас буде невеликий будинок, де ми троє будемо будувати своє щастя. Але усі мої сподівання зруйнувались після слів мого коханого: “Ми їдемо двоє! Сина з нами не бери!”
Я була шокованою і попросила три дні на роздуми. Якщо я б погодилась, то у кінці тижня ми мали поїхати у Польщу.
Ось минуло три дні і мій коханий чекав мене. Я мала з ним поїхати і розпочати нове життя. А вдома бавився іграшками мій маленький син, якому була потрібна мати. Я його обняла і зателефонувала матері та сказала, що їду, а дитина залишилась сама.
Я знала, що моя мати швидко прийде, бо жила вона у сусіднього будинку. Я була впевнена, що вона добре виховає онука, а я їм буду переказувати гроші. Тільки через деякий час зрозуміла, що роблю помилку.
Ми їхали з Войцехом і я дивилась на нього та розуміла, що біля мене сидить чужа мені людина, а вдома чекає мій синочок. Я почала плакати і сказала зупинити автомобіль. Я вибігла з нього і побігла до свого маленького хлопчика.
Коли я зайшла у квартиру, то Андрій ще бавився. Я сіла біля нього і плакала. Як я могла його залишити? Про що я думала? Добре, що я вчасно схаменулась і повернулась до сина.
Зараз я хочу забути те, що хотіла покинути сина. Совість мене і досі мучить коли я згадую той день.
Зараз мій син уже ходить в школу і я дуже пишаюсь ним. Він так швидко виріс. Я ще досі переживаю через те, що хотіла покинути його. Я могла втратити найбільше щастя у моєму житті – мою дитину.
