Я завжди любила малювати, тому пішла вчитись у художній коледж. А потім вступила в університет, я хотіла бути дизайнером меблів. Після закінчення університету за спеціальністю я не знайшла роботу, бо усі хороші фірми шукали працівників з досвідом роботи. А я його не мала, тому пішла працювати консультантом у меблевий магазин.
Я заробляла небагато і мені було дуже важко. У цей час я була розлучена і у мене було двоє дітей, які вчились у старших класах школи. Мені потрібно було придумати де знайти кошти, щоб оплати навчання сина та дочки в університеті.
Одного разу я зустріла свою однокласницю, яка сказала, що переїхала жити рік тому до Канади. Вона казала, що зараз працює прибиральницею і активно вчить мову. А потім хоче піти на навчання і отримати сертифікат. Я вирішила теж поїхати закордон. Однокласниця обіцяла влаштувати мене у компанію у якій працює і казала, що у мене буде непогана зарплата.
Я полетіла у Канаду і не пожаліла. Платили добре і роботою я була задоволеною. Я прибирала у офісах, квартирах і приватних будинках.
Я часто прибирала у фірмі, яка займалась проєктуванням меблів. Їхній дизайнер завжди затримувався допізна, він хотів придумати новий дизайн дивана.
Я прибирала біля нього і побачила ескізи, мені вони сподобались. Але я б їх трішки змінила і зробила більш практичними. Дизайнер був дуже здивований моїми рекомендаціями, він узяв їх до уваги.
Через деякий час усі у цій фірмі дізнались про мої рекомендації і сказали, що у мене талант. Мені порадили піти навчатись у художньому коледжі і запропонували стажуватись у дизайнерській фірмі. Я погодилась, бо колись завжди мріяла бути дизайнером меблів і це перший крок до здійснення цієї мрії.
Я вирішила, що коли я закінчу навчання заберу своїх дітей до себе. Я вірю, що закордоном у нас буде набагато більше можливостей, ніж в Україні.