Я із сумом згадувала ті часи, коли ми з чоловіком були шалено закоханими та милими один до одного. Тепер все змінилось і я навіть не уявляю, як це виправити

Напевно, найсумнішим моментом у моєму житті був той, коли я усвідомила, що наші стосунки із чоловіком уже давно втратили свою пристрасть, шарм та легкість. Як згадаю, як все починалось, то на душі стає настільки тепло. Та ось цей романтичний період рано чи пізно закінчується. І починається побут.

Скільки разів я намагалась якось підігріти почуття, то нічого не виходило. Після одруження ми стали значно віддалятись і мене це дуже засмучувало.

Коли я завагітніла другою дитиною, то остаточно осіла вдома. В той час як мій чоловік постійно зависав на роботі, щоб забезпечити наше повноцінне життя. Коли він приходить додому, то мене навіть не помічає. Чи то такий втомлений, чи дійсно не хоче мене бачити.

Після вечері ми розходимось у своїх справах. Я мию посуд та трішки прибираю, а Вадим дякує за їжу та іде бавитись із сином. От оцим «дякую» і закінчується моя увага від коханого.

Коли настають вихідні і я пропоную якось провести час разом, то Вадим постійно втомлений і хоче просто полежати перед телевізором. Тоді я вирішила на вихідні віддати дитину мамі, щоб побути із коханим наодинці. А він почав на мене кричати.

Я дійсно не розумію, у чому річ. Я дуже сильно стараюсь бути ідеальною дружиною для Вадима. Постійно стою біля плити та готую щось смачненьке, тримаю дім у ідеальній чистоті, роблю чоловікові якісь миленькі подаруночки без приводу та натякаю про подружній обов’язок. Я вже всіма способами старалась повернути його прихильність та минулу пристрасть.

Я втомилася стільки сил витрачати марно, тому не витримала і підійшла до чоловіка із прямим запитанням:

– От скажи мені, Вадику, а що тобі не вистачає у наших стосунках?

– Я не буду тобі брехати, скажу, як воно є. Ти даєш мені все, що тільки можна придумати, а мені подобалось тебе завойовувати, боротись за увагу та розгадувати, як загадку.

Від таких слів у мене цілу ніч була істерика. Я настільки розпереживалася, що опинилась у лікарні із загрозою втрати дитини. На щастя, все обійшлось і одна сусідка по палаті дала мені пораду:

– Потрібно бути для свого чоловіка дуже близькою, але і далекою водночас. Просто до всього того добра, яке ти робиш для чоловіка додай трохи “стервозності” і все буде у вас чудово.

Я думаю, що вона права і мені потрібно обдумати свою м’яку поведінку.

Оцените статью
Я із сумом згадувала ті часи, коли ми з чоловіком були шалено закоханими та милими один до одного. Тепер все змінилось і я навіть не уявляю, як це виправити