Я йому зp _aдила. У мене є кoxанець. Чи був. Вже й сама не впевнена. – сумно похилила вона голову.

З Яночкою я дружила з дитинства. Вона завжди була доброю і ніжною. Мені здавалося, що вона й комашці ніякої шкоди не завдасть. Яна ніколи нікому не заздрила. Чужим успіхам раділа, як своїм. Моя подруга була напрочуд скромною та щирою.

Коли ми виросли, Яна поїхала до столиці. Я ж залишилася у своєму рідному місті. З того часу зустрічаємося ми рідко. Через відстань не маємо змоги бачитися частіше.

От якось приїжджаю у гості до Яни. Не бачила я подругу майже два роки. Лише по телефону розмовляли. Помічаю, що вона дуже змінилася. Зробила татуювання та пірсинг на пупку. Дуже схудла, наростила волосся та вії. Навіть погляд вже не такий – зникла та дитяча щирість. Натомість у очах відбивався досвід життя у великому місті. Так, столиця змінила мою подругу.

Ми, як зазвичай, сиділи на кухні. Помічаю, що Яна щохвилини поглядає на свій новенький смартфон. Під час нашої розмови вона видала те, чого я від неї точно не очікувала:

– Ми розлучаємося з Кирилом.

– Чому? Що сталося? – здивувалася я.

Я йому зрадила. У мене є коханець… Чи був… Вже й сама не впевнена. – сумно похилила вона голову.

– Як він дізнався?

– Та, дружина Максима зателефонувала до Кирила і про все йому розповіла тиждень тому. А я його люблю…

– Кого? Кирила?

– Та ні, він мені бридкий. Мене від його дотиків аж нудить. Я Макса люблю. Ми з ним майже пів року разом.

Вони працювали в одному ресторані. Вона була офіціанткою, а він кухарем. Ось там їх і настигло “кохання, якого у Яни ніколи не було”. Подруга розповіла, що з Кирилом було нудно, байдуже, а зараз вона зрозуміла смак любові та пристрасті.

– Я дуже його люблю! Більше ні про що думати не можу… Лише про нього…

– І де ж зараз твій принц?

– Зі своєю жабою. Після того, як вона дізналася про зраду, вона його від себе нікуди не відпускає. А він її боїться… – невесело відповіла вона.

Я здивовано округлила очі:

Якщо у вас справжнє кохання, то чого він з дружиною зараз, а не з тобою? Можливо, ти для нього запасний аеродром?

– Ну що ти таке говориш? Він не ганчірка, бо боїться її. Просто не хоче їй боляче зробити! – виправдовувала вона його.

– А він хіба їй вже боляче не зробив своєю зрадою? – запитала я.

– Невже ти думаєш, що лише він та я такі? Так зараз усі зраджують один одному! – засміялася Яна. – Люба, моя майстриня з манікюру, Ольга, перукарка… Зраджують усі.

– І ти вважаєш, що це нормально?

– А чому б і ні? У шлюбі є непорозуміння… А зрада забарвлює стосунки або знецінює їх.

– Що за маячня? – не розуміла я. – Шлюб – це велика праця. Це не серця усім підряд розбивати! Зруйнувати – легко. А ось побудувати міцні стосунки, навчитися поважати і розуміти один одного – це важко. І лише сильні особистості цього не бояться.

Та Яна навіть слухати мене хотіла. Вона чекала години, коли її коханець буде на роботі, щоб зателефонувати йому. А я ще довго не могла зрозуміти – невже великі міста так псують людей чи може люди так негативно змінюються і без їхнього впливу? І хіба варто гратися чужими долями, щоб потім розбивати серце й собі?

Оцените статью
Я йому зp _aдила. У мене є кoxанець. Чи був. Вже й сама не впевнена. – сумно похилила вона голову.