Я мовчки взяла на себе всі клопоти, що стосувалися внучат, поки моя дочка не перегнула палку.

Дуже люблю дітей, особливо своїх маленьких внучат. Ну як же їх можна не любити? Це ж основа основ – любов до дітей! Тому приділяла їм багатенько часу. Тим паче, що все життя працювала з дітьми – була вчителькою в школі. Мала справу з найменшими – від першого класу до четвертого. Навчилася відчувати дитячу душу – тонку і вразливу.

Як же можу ігнорувати власними внуками? Звісно, що мене болить кожен їхній біль. Але не завжди можу зарадити всім неприємностям, що стаються в їхньому житті.

Коли народився первісток, думала, що п омру від щастя. Виручала завжди дочку, коли вона була втомлена, варила кашки, одягала підгузники, купала в травах, які ж і назбирала власноруч. А потім вчила робити перші кроки, вимовляти перші слова. Гуляла з внуком, як книжка пише, двічі на день, не менш, як п’ять годин.

Одне слово, догоджала, як могла. Аж поки не народилася друга дитина. Нею також займалася аж до перших кроків. Мабуть, все було б так і далі. Але життя навчило, що треба щось змінювати в власному житті. Дочка перестала цінувати мою допомогу. Вона сприймала це як належне. Годування, догляд, вигулювання внучат дочка цілком скинула на мене.

Я мовчки взяла на себе всі клопоти, що стосувалися внучат, поки моя дочка не перегнула палку. Вона, покинувши на мене дітей, цілком займалася власними справами. Ходила по салонах краси, на фітнес, гуляла з коліжанками. Врешті без попередження поїхала з чоловіком на море в Туреччину.

Я відчула себе прислугою в власному будинку. Мої потреби, бажання ніхто не брав до уваги. Мною користувалися сповна. І я не витримала. Я також можу любити своїх внучат на відстані, подумала я. Я можу приділяти їм увагу тоді, коли мені забагнеться. Догляд за внуками, зрештою, не повинен бути моїм обов’язком. І я поставила питання руба, коли дочка повернулася з моря, – відпочиваю тепер я.

І одразу гайнула з подругою на море. Потім потішила себе невеликим круїзом у акваторії Чорного моря. Повернувшись додому, я почала відвідувати Клуб вечірніх танців, куди приходили люди,яким за п’ятдесят.

Я відчула, що дихаю на повні груди. Відчула, що живу повноцінним життям. Навіть дещо змінила в своєму гардеробі. Незадовго подружилася з доволі симпатичним мужчиною. Разом любили стрічатися ввечері біля набережної. Нам було цікаво вдвох. Від подій, які розгорталися в моєму житті, аж дух захоплювало.

Правда, дочка надулася на мене і не розмовляє. Каже, що я погана бабця, бо зовсім не займаюся онуками. Але ж вона сама мене спонукала до таких змін. Хай тепер не скаржиться. Коли захочу, тоді й погуляю з дітьми чи поспілкуюся. Її діти – її клопіт. А я лишень буду гостею в її сім’ї. Може, тоді більше поважатиме і цінитиме мене.

Оцените статью
Я мовчки взяла на себе всі клопоти, що стосувалися внучат, поки моя дочка не перегнула палку.