Мені просто хочеться сказати усім жінкам: якщо ви не готові до народження дитини, то не варто цього робити. Я ж у свою чергу послухала свого чоловіка і своїх батьків, які наполягали на тому, що прийшов час для потомства. Я народила дитину і вже багато років шкодую про це.
Я знала, що у мене ще великий потенціал і що я ще далеко можу зайти у своїй кар’єрі. Але чоловік переконав мене, що забезпечить нас усім необхідним, поки я доглядатиму нашу дитину. Але виявилось, що одних грошей не достатньо, щоб почуватись щасливою і насолоджуватись материнством. Чоловік узагалі не допомагав мені із дитиною.
Він грався із нею після роботи, але як тільки донька починала плакати він віддав її мені, стверджуючи, що він втомився після роботи. Це ж і було основним аргументом, чому він не вставав до дитини вночі – у нього попереду важкий робочий день.
Батьки теж не сильно допомагали. Вони ще обоє досить молоді, тож мають власну роботу і власні побутові справи. Внучку вони доглядали максимум декілька годин в тиждень, чого категорично не вистачало, щоб відпочити. Я вже не говорю про те, щоб провести час із друзями чи сходити у салон. Але це ніколи не хвилювало, адже я була матір’ю, а отже просто виконувала свій обов’язок.
Коли доньці було три роки ми з чоловіком розлучились. Його не влаштовували дитячі крики і постійно втомлена дружина. А мене не влаштовував чоловік, який нічого не приносив у наші відносини, окрім грошей. До речі, гроші залишились і після розлучення, адже йому довелось платити аліменти.
Я ж постійно думаю про те, що ця дитина зруйнувала мені життя. Я знаю, що вона ні у чому не винна, адже вона не сама вирішила народитись на світ, але її поява відібрала у мене роботу, сім’ю і вільний час.
Якби можна було відмотати час назад, я, мабуть, би ніколи не народжувала її…
