Неодноразово я чув, що запорукою нормального шлюбу є окреме проживання від батьків. Бо коли у домі живуть дві господині, то можна попрощатись із спокійною атмосферою. І цю теорію мені вдалось перевірити у житті.
З Вірою ми почали зустрічатись ще в студентські роки. А коли отримали дипломи, то відразу подали документи на одруження. Звичайно, ніякого варіанту з житлом у молодої сім’ї не було, тому ми мусили переїхати до моїх батьків. Батьки Віри проживали у місті за 30 кілометрів від нашого.
Мої мама та батько мали трикімнатну квартиру, тому і не були проти прийняти нас, оскільки місця вистачало на нас всіх. Та тоді я і не уявляв, що це дуже погана ідея.
Перші місяці все було навіть добре. Ми прекрасно ладили і в домі панувала затишна атмосфера. А от пізніше моя матір почала настільки сильно прискіпуватись до коханої, що це переходило всі межі. Вона робила зауваження щодо приготування їжі, прання, прасування, миття посуду. Загалом, все не так і всі не ті. Я сам такого не люблю, тому був шокований, що Віра і так довго терпить ці повчання та примхи.
Часто дружина приходила до кімнати і ридала. Я не міг стояти осторонь і спостерігати ці баталії, тому вирішив поговорити із матір’ю. Та розмова та нічого не змінила, оскільки матір і далі вважала, що моя кохана ледача та неакуратна. Із батьком я поговорив теж безрезультатно.
Тому єдиним варіантом було шукати окреме житло. Прикро, що багато грошей доведеться витрачати на оренду, але і з цим миритися не найкращий варіант та мучити один одного. Та коли про це почула моя мати, то влаштувала цілий концерт. А наостанок ще й додала, що якщо я піду на квартиру, то можу більше їх за батьків і не вважати.
Мене такий вибір остаточно добив. Хіба любляча матір поставить вибір між дружиною та батьками? Тому мовчки я зібрав свої речі та пішов.
З Вірою ми швидко знайшли квартиру, але грошей стало трішки не вистачати. Тому довелось шукати ще одну роботу. Дружина теж почала пошуки. Не знаю, чому доля була такою прихильною до нас, але поступово ми отримували підвищення і скоро змогли навідкладати коштів на власну невеличку квартиру. Коли переїхали до свого житла, то почали планувати малюка.
Після того переїзду від батьків ми з ними більше і не спілкувались. Я, звичайно, сумував за ними і ображався на такий вчинок, але якщо вони так вирішили, значить так треба. Нам із Вірою і двом гарно живеться.
Разом ми готуємо сніданки, ми обговорюємо роботу, друзів, маємо спільні захоплення та скоро народимо дитину. Тому шкодувати про той вибір я не маю права. Добре, що не послухав тоді батьків.
