Я не дуже довіряла невістці, тому й не спішила переписувати квартиру на неї та сина

Ми з чоловіком обоє були із села, але після закінчення школи вирішили переїжджати до міста. Там нам довелось працювати мало не цілодобово, щоб здійснити ще одну мрію: купити квартиру. Так воно і сталось.

Після купівлі житла уже й дитинку запланувати можна було. Так на світ і з’явився наш синочок Олег. Час пролетів дуже швидко і ось уже наша дитина одружується. З Миколою ми порадились та вирішили переїхати назад у село та залишити двокімнатну квартиру молодятам.

Щоправда, їхала я не з найкращими емоціями, адже не дуже вподобала вибір Олега. Богдана аж ніяк мені не подобалась, але нічого говорити не стала. Це не моя справа, нехай син живе, як хоче. Відповідно, через таку недовіру до невістки ми з чоловіком і не стали переписувати житло на дітей, нехай поки просто так там живуть.

От з того дня минуло знову ж таки багато часу, а саме 8 років. Із сином ми майже втратили зв’язок. Приїжджає він до нас лише на Великдень, телефонує теж рідко. Із Богданою вони завжди приїжджають увечері перед Паскою, а на наступний день увечері вже їдуть додому. Нас до себе також ніколи не кличуть. А ми напрошуватись не будемо.

З Миколою ми вже не молоді люди. А в селі роботи вистачає навіть біля дому, тому й не заважало б якоїсь допомоги. Але від сина її не дочекаєшся. Коли ми попросили приїхати викопати картоплю, то вони сказали, що із друзями збираються на море.

Так, на нас часу, виявляється, нема, а як овочі з нашого городу тягти, то вони перші.

Оцените статью
Я не дуже довіряла невістці, тому й не спішила переписувати квартиру на неї та сина