Усе своє дитинство мені доводилося слухати «підколи» своїх однокласників. Я народився в хорошій і забезпеченій родині. Батьки мене любили і леліяли. Але доля розпорядилася так, що я був приречений ще з народження. Народився з великою кількістю ластовиння на обличчі. Усі розуміли, що життя не буде солодким, адже це тепер постійні хвилювання і бентеження. У певний період, коли я почав це усвідомлювати, це породило у моїй голові багато комплексів.
Наді мною сміялися оточуючі: хлопці і дівчата в класі, молодь у дворі будинку, менші дівчатка. З кожним роком кількість ластовиння збільшувалася. У десять років мені зробили операцію. Усе пройшло успішно, але наслідками стали невеличкі шрами на бороді. Тому на цьому цькування з боку інших не закінчилися. Зі мною ніхто не хотів дружити, усі відверталися на вулиці. Я намагався не сприймати все всерйоз, адже розумів, що таке може трапитися з кожним. Трохи згодом у мене з’явилися кілька подружок, які мене розуміли й підтримували.
У свої чотирнадцять я сильно закохався в одну дівчинку. Я щиро хотів їй сподобатися, але розумів, що це ой як нелегко. Вона ніколи не покохає мене, через мої вади. Та я помилився. Одного дня я запропонував їй донести шкільний рюкзак додому, що їй дуже сподобалося. Потім я став робити це щодня, думаючи, що подобаюся їй. Проходив час і я все дужче поринав у цю дівчину думками й мріями. Вирішив запропонувати зустрічатися, на що вона підло розсміялася в обличчя. «Як ти можеш про таке думати, ти ж страховисько», — кричала мені Олеся. А я не міг збагнути, навіщо було бути такою привітною й подавати мені надію. Я не можу передати своїх страждань, які виникли в той момент. Моє хвилювання перетворилося в підліткову депресію і комплекс на все життя. Усі шкільні роки на мене реагували лише з насмішками. Я втратив сенс життя.
Одного разу зі столиці приїхали бабуся з дідусем, які, будучи пенсіонерами, все ще працювали. Вони привезли величезну суму доларів на пластичну операцію для мене. Я зрадів, адже розумів, що це мій другий шанс почати життя. Так і сталося. Уже через рік у мене була приємна зовнішність і багато прихильниць.
Я зустрів дівчину своєї мрії й одружився в своїх повних двадцять шість. У нас двоє синів, які схожі на красуню-дружину. Комплекси зовсім зникли, адже моє життя набуло нового сенсу. Стало яскравим і насиченим. Це здорово вплинуло на мою психіку. Тому тепер я працюю в сфері психології, щоб допомагати таким невпевненим дітям як я долати свої страхи. Сподіваюся, це буле корисним для оточуюючих…
