Не хочу хвалитися, але моєю красою завжди всі захоплювалися. І коли я навчалась у школі, і в університеті та і в щоденному житті.
Пам’ятаю слова своєї бабусі Валі:
– Краса твоя не назавжди, колись і ти будеш вдома сидіти.
Мені тоді було не приємно чути ці слова, я розізлилася, а згодом взагалі забула, що вона казала.
Та зараз я усвідомила, що вона мала рацію.
Я завжди хотіла мати чоловіка, який буде голова у сім’ї, щоб чоловік розв’язував всі питання в побуті. І я зустріла такого.
Ярослав чоловік про якого я завжди мріяла, я завжди чекала нової зустрічі з ним. Він умів проявляти свою увагу, часто дарував подарунки та любив працю.
Спілкувалися ми декілька місяців і я зрозуміла, що не можу бути без нього. Звісно у нього були недоліки, але я не зважала на них.
Згодом з’ясувалось, що Ярослав через суд відсудив собі свого сина у колишньої дружини, і його син жив з мамою чоловіка.
До того ж він не дозволяє мені ходити на роботу та викладати свої фото у соцмережі.
Ми одружилися і того самого дня, коли ми відсвяткували цю подію, ввечері до нас приїхала моя свекруха, але не сама, а з дитиною і його речами. Вона привезла сина Ярослава і наголосила:
– Син має рости у повноцінній сім’ї, тому від сьогодні він і твій син.
Я була вражена, не очікувала, що у перший подружній день в мене з’явиться дитина, але в мене не було іншого виходу.
Ми разом проводили багато часу, ходили у розважальний центр та навіть почали дуже добре дружити.
Під час прогулянок до нас пару раз підходили мама сина, вона робила це таємно від усіх і мене попросила не розповідати про це Ярославу.
Ну невже я не розумію, що вона сумує за сином, звісно нехай бачаться.
Та Ярослав дізнався від когось про ці зустрічі. Ми посварились. Він почав поводити себе не контрольовано, за хлопчика я заступилась і тому постраждала.
Після цього він наказав мені сидіти вдома, навіть усі гаджети забрав.
Ось тепер я сиджу сама в будинку і згадала слова, які мені казала моя бабуся Валя.
