Я не знаю, як випровадити сім’ю своєї дружини з нашого дому. Мені набридло, що їхні візити затягуються на тиждень й вони не спішать додому.

Ювілей у моєї дружини лише через місяць, а її родина, у складі батьків і сестри з дітьми, приїде вже наступного тижня. Я вже кілька ночей спати спокійно не можу, бо не знаю, як пережити цей період, де його перебути.

Не те щоб я не любив сім’ю своєї Тані. Я люблю їх, але на відстані. Родичі моєї коханої приїздять без попереджень і без квитка назад.. Я ніколи не знаю, на скільки вони приїхали. Це може бути день, тиждень і навіть місяць.

Родина так любить до нас їздити, бо ми з Танею живемо у невеликому заміському будинку. Ще кілька років тому на місці нашого дому стояв напіврозвалений сарай. І, коли ми сказали батькам, що хочемо придбати цю ділянку й збудувати свій дім, мої тесть з тещею покрутили мені пальцем біля скроні, мовляв, взагалі з глузду з’їхав.

“Нащо воно тобі здалося, краще наскладай ще трохи й купи щось нормальне”, — кричала мені теща. Але я зробив по-своєму. Придбав і зробив з цього мотлоху справжню ляльку.

Тепер теща з тестем приїздять і, забувши всі ті насмішки в мою сторону, ходять по викладених мною стежечках і тільки повторюють: “Так тут добре! Повітря таке чисте, зовсім інше ніж у місті. А природа яка! А городець який гарний, все своє, все свіже”.

Місця у нас вистачає на всіх, але в цей період, коли хтось гостює в нашому домі, ми з Танею спокійно не живемо. Мама постійно крутиться між нами, дивиться під руки, в рот і пхається зі своїми порядками в нашу сім’ю. Все переставляє з одного місця в інше, риється в моїх речах, документах. Я не люблю такого! Але сказати їй нічого поганого не можу, бо вона одразу ж ображається.

А цього разу ще й сестра з дітьми приїде. Вони ж перевернуть наш дім з ніг на голову, як минулого разу, на Різдво. Так, що ми з Танею стіни ще тиждень відмивали від фломастерів. “Що з них візьмеш, це ж діти”, — заспокоювала мене теща. А мені від цих слів аж ніяк не ставало легше. Бо я в кожен кутик цього дому вклав свою душу, свої сили й кошти. А вони цього не розуміють, бо то ж не їхнє, значить можна нищити.

Сказати, щоб не приїжджали, не можу, бо ображатимуться. Ми ж одна сім’я. А як приймати таких гостей, не знаю…Вони зовсім не спішать повертатися додому. Бо ж у нас так добре, так спокійно.

Як натякнути їм про те, що вони вже затрималися й пора уже і честь знати?

Оцените статью
Я не знаю, як випровадити сім’ю своєї дружини з нашого дому. Мені набридло, що їхні візити затягуються на тиждень й вони не спішать додому.