Я неодноразово пропонував Катерині одружитись, але вона казала, що ми ще не готові. А потім просто поїхала до тітки та зникла. Хто ж знав, що побачу я її вже через десятки років і навіть не впізнаю?

Коли ще був юнаком, бо я мав стосунки із сусідською дівчиною. Катруся була такою вже вправною: і розумна, і красива, і мила. Загалом, від кавалерів відбою не було.

Позустрічались ми, напевно, більше трьох років. Я не раз цікавився у дівчини про плани на майбутнє, вона ясно дала мені зрозуміти, що заміж ще виходити не хоче, потрібно добре перевірити свої почуття, а тоді приймати такі рішення. Я свято у все це вірив, допоки Катря взагалі не зникла з мого життя. Я намагався зв’язатись, на що почув, що вона поїхала до тітки у місто, тому що та потребує її допомоги.

На тому наші стосунки можна було вважати завершеними Катерина стала працювати у школі, де жила тітка, пояснила, що потрібно їй бути зараз там, облаштувалась, а спілкування зі мною відходило на другий план.

Саме після цього я познайомився із Мирославою. Дівчина була зовсім не схожою на Катю. Така запальна, легка на підйом. Варто було мені тільки заговорити про одруження, як вона погодилась стати моєю дружиною через рік після знайомства. Мені здавалось, що я дуже щаслива людина.

З часом я й забув про стосунки із Катею та й взагалі про неї, хоча перед цим думав, що ніколи не зможу її розлюбити. В нас із Мирославою з’явились дітки. Спочатку син, а через два роки і донька. Загалом, життя було тихим та розміряним.

Одного разу, коли я їхав із міста додому, то не прослідкував за кількістю пального і залишився з порожнім баком. Тому зупинився біля найпершої хати, аби попросити лійку для переливання пального. Коли мені відчинила двері жіночка, то я побачив у ній щось дуже знайоме, але повністю і не зміг упізнати в ній Катерину. І де ж за ці роки поділась її краса?

Вона мене, напевно, відразу упізнала, дала лійку та розпитала про життя. Сама розповіла, що два роки тому розлучилась із чоловіком, діток у них не було. Матір та тітка вже відійшли у засвіти, залишили їй цю хатину у сусідньому селі. І тепер перевелась вона у сільську школу.

Мені здавалось, що в її голосі стільки відчаю та болю, що ось-ось поллються сльози. Тому я й не став розповідати про своє життя, адже почувався по-справжньому щасливими. Для чого ранити жінку ще більше?

Так я й поїхав додому, до коханої дружини та діток, але всю дорогу обдумував, як цікаво може повернути життя.

Оцените статью
Я неодноразово пропонував Катерині одружитись, але вона казала, що ми ще не готові. А потім просто поїхала до тітки та зникла. Хто ж знав, що побачу я її вже через десятки років і навіть не впізнаю?