Коли виходила заміж за свого чоловіка, я щиро вважала, що наш союз побудований на коханні. Думала. І дуже сильно помилялась. Ми разом шість років. Сину вже п’ять років. Чоловік ніколи не ставився до мене з ніжністю та турботою.
І мені було заздрісно, коли я бачила як чоловіки подруг їх на руках носять, дарують подаруночки, квіти, приділяють їм багато уваги та з неймовірною ніжністю дивляться на них. А мій що? Суворий, завжди незадоволений, лінивий, сухо та холодно до мене ставиться.
Я свої «жіночі» обов’язки виконувала завжди добре та старанно. Одразу після виходу з декрету влаштувалась на роботу. Але домашні справи я й надалі завжди виконувала сама. Чоловік ж лише працював, а в хаті та по господарству – палець об палець не вдарить.
І тут я почала помічати, що дуже він багато уваги почав приділяти дружині сусіда по ділянці. Красива доглянута панночка, яка так само палець об палець не вдарить. Як тільки щось – кличе мого чоловіка. А він з радістю біжить допомогти. І води наносить, дрова поколе, і в городі загорожу відремонтує. А коли я втомлююсь як кінь навіть води мені не дасть.
В кінці кінців я зібрала всю волю в кулак та пішла виказати все що думаю. У відповідь отримала: «Я тобі квіти та подарунки все життя дарувати не зобов’язаний! З увагою те саме, я одружився, щоб за мною дружина доглядала, а не на коханці. Подивись на себе, яка з тебе коханка? Тим більше ці всі домашні обов’язки від яких ти ніби то втомлюєшся – це твої святі обов’язки! Тому роби свою роботу та не вказуй мені що робити, коли і куди ходити і з ким бути!»
Я була неймовірно шокована такими його словами. Але твердо вирішила, що цього так не залишу. Тому в той же день я зібрала речі, зібрала сина та поїхала жити до мами. Потім подала на розлучена та почала жити вільним життям. Знайшла роботу, яка набагато краща та високооплачувана, ніж та, на якій працював чоловік.
З того часу пройшло вже сім років. Колишній чоловік і з сином не бачиться, і аліменти не платить. Це навіть на краще. Не потрібно моєму синові такий нікудишній тато.
