Чекала на чоловіка з роботи. Приготувала на вечерю його улюблену курку-гриль.
Минуло півгодини, як уже міг з’явитися чоловік. Набрала його номер. Володя не відповідав. За п’ять хвилин повторила виклик, але реакції і далі не було. Мене це занепокоїло. Я почала нервувати.
Минуло ще півгодини. Знову набрала номер коханого. Врешті почула його голос:
-Привіт. Я затримуюся. Ще на роботі… – якось незвично відповів Володя.
Я запідозрила щось недобре. Чого це раптом він затримується? Чому так довго не відповідав? Чому не попередив мене?
Через хвилювання не вимкнула телефон. А він також на це не звернув уваги. Несподівано почула жіночий голос. І я все зрозуміла. За ним був сміх. Явно, тут про роботу не могло бути й мови.
Зрозуміла, що вони разом зачиняють офіс і кудись їдуть у невідомому напрямі. Я, не задумуючись, стрибнула в перше таксі і поїхала до офісу.
-Хух! Устигла! – Машина чоловіка була ще на стоянці, всередині якої сидів мій Володя з незнайомкою.
Я поїхала на таксі за ними. Їхня автівка зупинилася. Ми також. З машини вийшли обоє і попрямували до під’їзду. Я пішла за ними.
За мить до входу в чужу квартиру я не втрималася і скрикнула:
-Що ти тут робиш?
Володя різко повернув голову і не знайшов відповіді. Він аж ніяк не сподівався зустріти мене тут. Я розвернулася і втекла. Сіла в таксі і поїхала додому. Після цього випадку Володя помер для мене.
Мені було важко. Навіть дуже. Бо любила його і довіряла йому. Коли б він любив мене, то так не поступив би. Можливо, і добре, що так сталося. Мені всього лиш двадцять два і я вірю, що зустріну мужчину, з яким зможу збудувати міцну сім’ю. А жити зі зрадником, мабуть, мені було б дуже важко.
