Я з дружиною прожив десять років і зрозумів, що нещасливий з нею. Тому одного дня я зібрав свої речі та пішов від неї.
Ми з Василиною жили добре. Ми не сварились і один раз у рік їздили відпочивати. А потім я зрозумів, що не люблю її, вона для мене чужа людина і мені не цікаво з нею. Мені здається, що ми давно розлюбили один одного, але старались не звертати на це уваги і жити, як завжди.
Після роботи я не хотів повертатись додому і не хотів бачити свою дружину. Так ми прожили останні вісім місяців.
Потім я зрозумів, що більше так не можу і зібрав свої речі, написав прощальну записку дружині і сів у машину та поїхав. У мене є однокімнатна квартира, яку я успадкував від дідуся. Я колись хотів її продати, а потім передумав. Дружина пропонувала здавати її в оренду, але я не хотів. Напевно я відчував, що квартира мені буде потрібна.
На дворі падав дрібний сніг і тому я їхав повільно, але дорога була дуже слизькою і мене занесло вбік. Я ледве не збив жінку, яка йшла з великою сумкою. Я вийшов з машини і запитав її чи все гаразд. Незнайомка була дуже сумною, а на очах у неї я побачив сльози. Я запропонував її підвезти і вона погодилась. По дорозі жінка мені розповіла, що вона повернулася від батьків на день швидше і побачила чоловіка з коханкою.
Жінка узяла свою сумку з якою приїхала від батьків і пішла з будинку. А потім зустріла мене.
Я вислухав Людмилу, а потім розповів їй, що пішов від дружини. Я пояснив їй, що ми не зраджували одне одного, ми просто більше не любимо один одного.
Жінка не знала куди їй йти, тому я запропонував пожити у моїй квартирі поки вона не знайде житло. Вона погодилась і залишилась у мене.
Минуло уже три роки, а ми і досі разом. Два роки тому ми одружилися і Людмила народила мені донечку. Ми дуже щасливі разом.
Коли на дворі падає сніг ми згадуємо наше знайомство, бо завдяки ожеледиці ми зустрілись.
