Ми з дружиною дуже довго збирали кошти на купівлю своєї власної квартири. Близько чотирьох років відкладали кожну копійку, економили на всьому. В цей період ми жили в хаті разом з моїми батьками. Бували складні часи, непорозуміння зі старими батьками на рівному місці, але ми все пережили.
Кілька місяців тому поставили батьків перед фактом — ми нарешті купуємо квартиру й переїжджаємо. Я не міг спокійно в цій хаті жити, бо знав, що вона не моя, а моєї молодшої сестри, яка зараз закінчує інститут в іншому місті. Батьки вирішили залишити дім Софії, як придане, а мені допомогли дуже невеликою сумою грошей, на купівлю квартири. Більше я з них вимагати не міг, бо мої батьки вже пенсіонери й живуть на мінімальну пенсію, не працюють, а в тата ще й зі здоров’ям проблеми. Тому я подякував їм і на тому.
Загалом, мене все влаштовувало. Але не влаштовувало мою дружину.
Поки ми жили з моїми батьками, ми комуналку та продукти оплачували зі своєї кишені, здебільшого. А як ми почали збирати свої речі, мама стала бідкатися, як же тепер вони будуть самі з батьком жити, хто допомагатиме їм і, як вони самі будуть оплачувати всі рахунки. Я її заспокоїв, що все ще буду платити їхні рахунки, буду їм допомагати. Це почула моя жінка й накрутила себе так, що не говорила зі мною кілька днів. А потім видала:
— Ти не будеш нічого оплачувати! Хата не твоя, ось і забудь про ці волонтерські поступки. У них є донька, яка вже працює і заробляє не гірше за тебе. Вона тут житиме і нехай сама все платить, тобі до цього діла немає. А як хочеш бути сильно добрим, то домовся з Софією хоч пополам платити. Ти забув, у тебе вже теж є сім’я, нам гроші зараз як ніколи потрібні!
В принципі, дружина мала рацію. Але я поговорив з сестрою і вона сказала, що немає зараз зайвих грошей і взагалі, не знає, коли вернеться додому. В неї навчання і робота в іншому місті й вона орендує вже там квартиру. Словом, додому повертатися не спішить й, що там у батьків коїться, їй не дуже цікаво.
А я не можу лишити батьків напризволяще. Дружина мене не розуміє й каже, що Софія бреше й гроші у неї є.
Я опинився поміж двох вогнів. З одного боку мама, яка кожного дня телефонує й скиглить, як їй тепер тяжко живеться, а з іншого — дружина зі своїми принципами. Як мені так зробити, щоб не сваритися ні з ким?
