Я розстібаю блискавку, і застигаю на місці. Жодного зошита немає. Але я точно знаю, що клав їх туди. У мене стали пропадати книги та робочі зошити

Коли мені було шість років, народилася менша сестричка Юля. Я з першого дня її народження гордився тим, що старший. І мені належить захищати її, як старшому брату. Юля росла швидко. Мені дозволяли бавитися з нею. Вже через рік, сестричка ходила за мною, коли приходив зі школи. Вона сідала мені на руки, і ми разом намагалися вчити домашні завдання. Після того навчання не залишалося ні одного цілого зошита.

Мама сварила мене, що дозволяю їй брати все, що бачить. Але як можна відмовити, коли Юля починає плакати, як тільки щось не по її. А я не встигав вчити надоївши завдання, полегшено зітхав, коли мама про їх забувала. Адже я допомагав, бавився сестричкою. А про домашні завдання згадував вранці, коли поспішали до школи. Мама зітхала, що знову не перевірила, що я там із Юлею писав. І вчителька обов’язково напише зауваження для мами.

Коли перейшов у третій клас, Юля підросла, бігала біля мене, щось сама собі розповідала. Інколи я розумів її мову, інколи ні. Адже вона тільки вчилася говорити реченнями. Це в неї виходило так швидко, що іноді не розібрати, що вона говорить. Так цікаво спостерігати як Юля говорить із ляльками. Їх у нас достатньо. Інколи я запитував маму, чи було в мене стільки машинок, як у сестрички ляльок. Мама тільки посміхається.

Одного разу в нас сталася дивина. Звечора, як завжди, я вчив домашні завдання, писав письмові роботи. Юля гуляла поруч. Коли все виучив, написав, склав всі необхідні книжки та зошити в шкільний рюкзак, поставив його біля свого столу. Довго бавився з сестричкою. Того вечора на прогулянку ми не виходили, залишилися вдома. Мама приготувала вечерю, прийшов тато з роботи. Ми повечеряли, і, через те, що уже пізно, готувалися лягати спати.

На ранок, як завжди, швиденько снідали, і йти до школи. Я беру свій рюкзак. Він стоїть так, як залишив його звечора. Рюкзак здався легким. Я на ходу розстібаю блискавку, і застигаю на місці. Жодного зошита немає. Але я точно знаю, що клав їх туди. Кличу маму, удвох шукаємо. Запитуємо Юлю, але вона негативно киває головою. Ми спішимо, щоб не запізнитися, обшукали всі шухляди, зошитів немає. Але ж там написані домашні завдання.

Знову перевіряю, книжки є, зошитів немає. Біжимо в школу удвох із мамою. Тому що мені Оксана Вікторівна не повірить, що я писав, а зошити зникли. Мама обіцяла прийти додому і ретельно все обшукати. Вчителька повірила мамі, говорила, що наступного разу будьте уважніші. Я спокійно навчався весь день. Додому прийшов, як завжди. Мама сказала, що зошити не знайшла. Вона купила мені ще декілька штук, тому що потрібно все написати, що було на вчора в новий зошит.

Весь вечір я старанно виводив всі домашні завдання. Юля як завжди гралася біля мене. Цього разу рюкзак поставив під стіл, зошити й книжки складені, мама перевірила. На ранок знову повторилося все те саме. В рюкзаку не залишилося ні одного зошита. Та що таке? Розбудили Юлю, питає мама чи не брала зошити? Юля спросоння кліпає очима і кривить губенята, щоб заплакати. Мама заспокоює її, а сама не знає що і думати.

До пошуків долучився тато. Ми передивилися кожен сантиметр кімнати, але зошитів немає. Що говорити вчительці цього разу, що в нас завівся полтергейст? Сам би в таке не повірив. Мама з татом порадилися, і вирішили, що я залишуся вдома. Мама зателефонує Оксані Вікторівні, попередить, що в школу сьогодні я не прийду.

До обіду я знову в новому зошиті переписував всі домашні завдання. Склав у рюкзак, поставив під столом. Уже був обід. Мама приготувала смачну страву, ми поїли. Юля лягала на обідній відпочинок спати. Я також ліг на дивані й задрімав. Проснувся від шурхоту. Відкрив очі, а сам не ворушусь. Юля сиділа під столом і смикала рюкзак. Я мовчки спостерігаю. Витягує зошити і йде до мене до дивана. Я закриваю очі.

Зошити засовує у диван. Її ручка проходить, і вона запхавши їх туди, вернулася, закрила блискавку рюкзака і пішла у своє ліжечко. Ми з мамою витягли ящик диванний. Там лежали всі мої зошити. Оце так полтергейст.

Оцените статью
Я розстібаю блискавку, і застигаю на місці. Жодного зошита немає. Але я точно знаю, що клав їх туди. У мене стали пропадати книги та робочі зошити