Я спохватився, що не взяв її номер телефону, та вирішив, що ми неодмінно зустрінемося. В мене таке відчуття. Але йшли дні, я часто ходив до ресторану, та Оксани з друзями більше не бачив.

Оксану я побачив у ресторані, коли прийшов повечеряти на самоті. Вона зі своїми друзями щось святкували. Дівчина відразу кинулася мені у вічі. Красива, молода, весела. Вона відрізнялася від своїх товаришок. Можливо так здавалося мені, але коли побачив її, нікого більше не помічав. Весь вечір не зводив із неї погляду. Вона помітила мене, але не стала приділяти мені знаки уваги.

Я підійшов, запросив її на танок. Тоді й познайомилися. Але продовження не сталося. Оксана пішла з ресторану зі своїми друзями. Я спохватився, що не взяв її номер телефону, та вирішив, що ми неодмінно зустрінемося. В мене таке відчуття. Але йшли дні, я часто ходив до ресторану, та Оксани з друзями більше не бачив.

Зустрілися випадково, коли вона прийшла влаштовуватися на роботу в мою компанію. Я йшов до свого кабінету, а вона чекала біля відділу кадрів. Такої вдачі пропустити не міг. Запросив до себе в кабінет. Як потім мені розповідала Оксана, вона думала, що я відмовлю їй, що, мабуть, щось не сподобалося тоді в ресторані, якщо я її впізнав і запросив до себе. На той час вона не знала, що фірма належить мені.

Ми зустрічалися рік. Я, чоловік досить дорослий, мені сорок вісім років. Оксані двадцять три. Різниця у віці напружувала, але я не відступав. З Оксаною мені легко і приємно, відчуття домашнього захисту, чого не відчував до цього з жодною з жінок.

Через рік одружилися, моя дружина не працює, веде домашнє господарство. Є домробітниця, але Оксана часто сама готує вечерю, чи прибирає в кімнатах. В нас є про що говорити, можемо просто сидіти мовчки, а відчуття таке, що і слова не потрібні.

Одного разу почув розмову між дружиною і її подругами, які прийшли її провідати. Одна із них говорила:
– Так, подруго, та гарно влаштувалася. Завжди така тиха, а якого чоловіка спіймала. Треба ж таке. А я скільки не полюю за багатими, нічого не виходить. Ти хоч би поділилася досвідом, можливо й мені пощастить, як тобі.
– Як ти можеш так казати, Ольго. Ми з Олександром кохаємо одне одного, навіть якби у нього не було достатку, нічого б не помінялося.

Продовження розмови не став слухати. Я ж я кохаю свою дружину.

Оцените статью
Я спохватився, що не взяв її номер телефону, та вирішив, що ми неодмінно зустрінемося. В мене таке відчуття. Але йшли дні, я часто ходив до ресторану, та Оксани з друзями більше не бачив.