Я стояла і дивилась на них, а очі наповнювались слізьми. Образливо було бачити таку реакцію від найрідніших людей.

У свої 23 я народила двійняток. Виховувати їх було доволі важко, тож я крутилась як могла. Здавалося, останні сили віддавала, аби в ній сім’ї все було якнайкраще. Та і щоб діти ні в чому не відмовляли собі. А на які тільки гуртки вони в мене не ходили. І танці, і співи, і гімнастика.

Минулого року я познайомилась із Сашком. Він якраз був мій одноліток і ми гарно знайшли спільну мову. Пізніше я дізналась, що також чоловік є доволі успішним, має власну справу, непогано заробляє. Так у нас і зав’язалися стосунки.

Я вважала, що маю на це право, адже ще не настільки стара, щоб закритися в собі і нікого до себе не підпускати. Діти вже виросли, тому я не переживала, що їм буде важко психологічно прийняти нового батька. Коли Саша запропонував мені одружитися, я була на сьомому небі від щастя.

А в глибині душі надіялась, що доньки зрадіють і одобрять мій вибір. Та от цього не сталося. Вони були категорично проти. Почали кричати, що значить я не любила їхнього тата, якщо так просто можу вийти заміж за іншого.

Я стояла і дивилась на них, а очі наповнювались слізьми. Образливо було бачити таку реакцію від найрідніших людей. Я не винна, що колись давно їх батько пішов із сім’ї, а через декілька років відійшов у вічність.

Не можу ж я до кінця життя конати у самоті. Вони виросли і пішли у світ, а я мушу сидіти і говорити сама з собою?

Я просто хотіла бути щасливою, а як висновок, втратила і підтримку дітей, і кохання.

Оцените статью
Я стояла і дивилась на них, а очі наповнювались слізьми. Образливо було бачити таку реакцію від найрідніших людей.