Ми з моєю жінкою виховали наших двох синів, поставили їх на ноги, а після закінчення університету допомагали їм перший час, навіть змогли їм купити по квартирі. Наразі пройшло вже дуже багато років, нам з жінкою по сімдесят, маємо чотирьох прекрасних онуків та двох невісток. Все здавалося б у нас гарно та щасливо, але зараз, коли ми з жінкою виживаємо тільки на наші пенсії, нам ніхто не допомагає.
У дітей своє життя, вони мають дружин та дітей, на яких витрачають ці свої кошти. А ми з жінкою інколи економимо навіть на їжі, особливо, коли приходиться купувати ліки для підтримання здоров’я. Це я ще не говорю про те, якщо ми захворіємо. Нам справді дуже тяжко розуміти те, що ми виховали невдячних дітей.
Чому я зробив такі висновки? Тому що я звертався до своїх синів за допомогою. Я в обох попросив, щоб вони хоча б по 500 гривень кожного місяця скидали мені на банківську карту, щоб ми з дружиною могли купити просто їжі на цілий місяць. Нам цієї тисячі вистачило б з головою. Це була б дуже велика допомога з їхньої сторони. Ми багато насправді не просимо. Але, як один, так і другий сини сказали, що вони не можуть потягнути такої допомоги, тому що самим ледве вистачає на про життя. Мені так образливо чути такі слова, адже у кожного з них є по квартирі, по машині та кожного року вони сім’єю їздять відпочивати на моря за кордон в дуже гарні готелі.
Ми не просимо з дружиною допомагати тисячами, лише 500 гривень на місяць. Я вважаю, що це для них навіть не вдарить по їхнім гаманцям. Коли я говорю зі своїми друзями, вони говорять, що їм допомагають діти як матеріального, так і приїжджають майже кожні вихідні разом з внуками, а своїх ми не бачили вже пів року, хоча і живемо в одному місті.
Наприклад, коли ми з дружиною були у віці наших дітей, то завжди віддячували своїм батькам за підтримку та допомогу. Постійно допомагали та приїздили у гості. Навіть коли в гостях були, то купляли дуже багато різних продуктів чи побутової техніки, яка їм була необхідною. Ми не були з чоловіком мільйонерами й частіше всього допомагали рідним на останні кошти. Але ніколи не жаліли про це, адже це наша родина.
І зараз ми удвох сидимо вдома і думаємо в чому була наша помилка у вихованні наших дітей, що ми виростили їх такими невдячними до своїх батьків.
