Так склалося у моєму житті, що моєї мами не було поряд зі мною. Вони з татом розлучилися, коли мені виповнилося 5 років. Через певні обставини, мене залишили жити з татом, а мама перебралася до своїх батьків в інше місто.
Вже коли я трішки підросла, я зрозуміла деякі нюанси, які призвели до розлучення моїх батьків. Здебільшого у цьому були винні не мама з татом, а мої дідусь та бабуся з татового боку. Вони не прийняли мою маму у свою сім’ю й зробили все, аби розлучити моїх батьків. А, оскільки ми всі жили в одній квартирі, зробити це було дуже легко. Мій тато така людина, яка ніколи б не пішла проти своїх батьків, він завжди приймав їхню сторону й, очевидно, від цього частенько страждала мама.
Після розлучення я не чула жодного доброго слова про свою маму в нашому домі. Тато нічим не відрізнявся від своїх батьків, які тільки те й робили, що нарікали на мою маму.
Коли мені виповнилося 13 років, тато привів додому нову дружину. Тітка Оксана була чудовою жінкою, вона добре ставилася до мене й завжди хотіла стати мені мамою. Але я цього не розуміла й мене це сильно дратувало, що хтось хоче замінити мою маму. Навіщо, якщо вона у мене є жива й здорова. Вона мене любить й ніколи мене не покидала. Весь цей час ми інколи бачилися, постійно спілкувалися, вона допомагала мені й морально й матеріально. Ну не склалося в них з татом сімейне життя, нічого, буває. Але я її донька, а вона моя мама. Іншої мені не треба!
А тато й тітка Оксана цього не розуміли й постійно тиснули на мене, налаштовуючи проти рідної мами. Ускладнювало ситуацію й те, що в тітки Оксани рідних дітей не було й вона всіляко опікувалася мною. А коли я відмовилася називати її мамою, вона сильно образилася й нажалілася на мене татові. А я не розумію, в чому моя вина? Чому татові так важко зрозуміти, що мама у мене тільки одна, а Тітка Оксана мені чужа жінка, яку він привів у дім. Це його вибір, привести її до нас, не мій…
