Чоловік стояв біля вхідних дверей спершись на дверну раму. Що за чоловік? Це поки що мій чоловік. Поки що…
– Я прийшов по свої речі, можна мене, будь ласка, зайти у квартиру?
Що йому відповісти, не знаю. Справді. Чи взагалі потрібно йому дозволяти зайти у квартиру? Останнього разу, коли він приходив по свої речі все скінчилося досить сумно. Розповім вам: чоловік прийшов про свої речі, але разом з речами взяв також й гроші, мої гроші.
– Останнього разу, коли ти приходив, все стало для мене дуже сумно. Ти хотів забрати тільки свої речі, але узяв ще й мої також. Як цього більше не повториться і ти чесно забереш тільки свої речі, то проходить.
Влад зайшов у квартиру та пройшов у вітальню, сів на дивані й сидів.
– Це дійсно помилка. Дуже мені не приємно та прикро, що так сталося. Пробач мені. Та зараз я все-таки хочу забрати свій одяг та вудочки.
– Добре, забирай, якщо це тобі потрібно.
Я пішла у комору і принесла вудочки та зібрані речі з кімнати. Все залишила у коридорі біля вхідних дверей. Влад сидів і далі на дивані непорушно.
– Так, я дійсно багато у чому був не правий та образив тебе. Ти дуже хороша дружина була. Завжди підтримувала, допомагала, смачно готувала та слідкувала за собою. Дійсно дуже хороша. Мені неприємно, що наше життя так вклалося.
Я вперше побачила чоловіка таким як він був у той момент. Його очі стали червоні й мені навіть здалося, що він ось-ось і заплаче.
Не розумію, що сталося зі мною в той момент, але в мене з’явилось бажання обійняти його та утішити, сказати кілька слів підтримки. Але ця моя слабкість дала б йому надію, що ще можливо повернути наші стосунки. Але я цього не хотіла. Ми ніби зовсім чужі один для одного.
– Ти сам зробив цей вибір. На мою думку, ти все добре обдумав та прийняв рішення. Зараз ти під впливом емоцій та можливо тобі згадалися наші щасливі моменти. Тому давай я тобі скажу кілька слів на прощання. Якщо ми вирішили розлучатися, то вже нічого змінити не можна. Я маю власну гідність, тому я зробила висновки та не хочу знову наступати на ці граблі. Та все ж таки я маю певну особливість. Моя особливість полягає в тому, що я завжди все пробачаю, але зараз уже просто неможливо щось змінити, наша сім’я розпалася на тисячі шматочків. Напевно, я також втомилася від цього всього.
Влад встав та пішов до виходу. У коридорі він узяв всі свої речі та вже майже вийшовши з квартири сказав:
– Я подам сам на розлучення. Сподіваюся, ти не заперечуєш?
– Це твоє право і бажання. Я опір не чинитиму, – сказала я та закрила вхідні двері.
Я навіть здивувалася від цих слів мого чоловіка. Напевно це найкраще, що я чула від нього та найкращий вчинок. Я почала плакати. Напевно, я все ще не можу змиритися з тим, що зовсім скоро я буду сама.
Звісно, мені не приємно, що у нас все так вийшло. Прикро за нашу родину. Але все, що не робиться все на краще. Якщо все саме так складається, значить так має бути й ми маємо робити висновки.
