Я врешті зібралась із думками і підійшла до Колі із відвертою розмовою. На яку він мені відповів: «Я тобі чоловік, а не квітковий магазин. Я одружувався, щоб ти мене доглядала, а не бігати з квітами, як хлопчик-підліток. Глянь на себе. Яка з тебе жінка? Роби свою роботу і не коментуй. А до мене ніяких претензій не виставляй.»

Коли я отримала пропозицію руки і серця від коханого, то була впевнена, що наш шлюб буде найміцнішим у світі. До нашого знайомства мені не вірилося, що існує таке шалене кохання. Та якою дурненькою я була. Занадто наївні думки.

Зараз нашому союзові п’ять років. Маємо доньку, якій чотири. І за ці роки я не відчула від чоловіка тої ніжності, тепла, яку хотілося б.

Знали б ви, як заздрісно, коли всіх твоїх подруг мало на руках не носять, плекають, балують, щось дарують, а ти стаєш об’єктом уваги хіба на День народження. Микола завжди насуплений, невдоволений, сухий та холодний.

Щодо себе, то відразу після весілля я чітко усвідомила свої обов’язки як жінки і сумлінно їх виконувала. Все, що стосувалось господарства, кухні було на найвищому рівні. Крім того, я ходила на роботу і приносила в дім гроші. Чоловік мав лише роботу, усе інше його не стосувалося.

А потім я взагалі стала помічати його надмірну увагу до дружини нашого сусіда. Вона, звичайно, ефектна жіночка, та крім своїх салонів краси нічого не знала в житті. Як тільки щось у них трапляється вдома, – вона зве мого чоловіка. А він вдома нічого робити не хоче, а там прямо «чоловік на годинку». А головне, що все вміє. І сантехнік, і кухар, і силач.

Я врешті зібралась із думками і підійшла до Колі із відвертою розмовою. На яку він мені відповів: «Я тобі чоловік, а не квітковий магазин. Я одружувався, щоб ти мене доглядала, а не бігати з квітами, як хлопчик-підліток. Глянь на себе. Яка з тебе жінка? Роби свою роботу і не коментуй. А до мене ніяких претензій не виставляй.»

Такі слова ранили мене глибоко в душі. Та не був час для відчаю. Потрібно зібрати сили в кулак. Тому я пішла зі зла позбирала всі свої речі, забрала доньку і поїхала до матері. А поки не захолонула, то пішла подавати заяву на розлучення. Тепер у мене вільне життя.

Ще згодом поміняла роботу на більш оплачувану і горя собі не знаю.

З того часу минуло декілька років. Коля так і не навідався до нас, не поспілкувався із дочкою , не подарував жодного подарунку, не привітав із жодним святом. Та я думаю, що ні мені такий чоловік, ні моїй дитині такий батько не потрібен.

Оцените статью
Я врешті зібралась із думками і підійшла до Колі із відвертою розмовою. На яку він мені відповів: «Я тобі чоловік, а не квітковий магазин. Я одружувався, щоб ти мене доглядала, а не бігати з квітами, як хлопчик-підліток. Глянь на себе. Яка з тебе жінка? Роби свою роботу і не коментуй. А до мене ніяких претензій не виставляй.»