Зі своєю дівчиною я познайомився на другому курсі в університеті. Вона перевелась до нашої групи з іншого факультету. Група прийняла її доволі добре та щиро, але все одно знайшлись люди, які стали дражнити Ліну, адже вона мала одну особливість – картавість.
Я не розумів, чому одногрупники кепкують з Ліни, адже навпаки, вважав цю її особливість дуже силою та привабливою. Тому і почав тісніше спілкуватись з дівчиною.
Вона мені дуже сильно сподобалась та я став залицятись до Ліни. Купував подаруночки, дарував квіти, водив на побачення та через пару місяців таких знаків уваги Ліна таки побачила, що я серйозний і також закохалась в мене.
Так почались наші відносини. Я завжди робив компліменти Ліні, захищав, коли її ображали та намагався показувати всіма силами, що я кохаю її та вона для мене найкраща в світі.
Але того, певно, було замало, адже Ліна весь час хвилювалась, чи часом я їй не зраджує, чи часом не задивляюсь на інших дівчат. Стала забороняти мені спілкуватись навіть з одногрупницями, знайомими та взагалі з дівчатами.
Я вже мовчу про зустрічі з друзями, чи походи в якісь заклади. Якщо вже і йшов, то кожні пів години звітувати мав по відеозв’язку. Так протриматись довго я не зміг.
Тому думаю про те, як би так закінчити ці відносити, щоб не зачепити самооцінку Ліни і щоб вона не почала думати, що я когось зустрів, чи щось таке. Я просто не розумію її недовіру. А для чого бути разом, якщо довіри немає.
