Свою доньку я ще з дитинства виховувала сама. І тільки тепер мені вдалось зрозуміти, що виховувала не дуже то й добре, якщо зараз пожинаю такі наслідки і скоро взагалі буду без даху над головою.
Зараз я прокручую роки дорослішання Валі і намагаюсь зрозуміти, де схибила. Можливо, потрібно було більше уваги в ранньому дитинстві, а можливо, щось упустила, коли дівчина була у підлітковому віці.
На пенсії я вже багато років. Ще декілька місяців тому я старалась працювати і ходила прибирати офіси, бо пенсії не вистачало на все. Тепер же таке здоров’я, що і ходити нормально не завжди вдається.
От саме в той період і почала зустрічатись моя донька із своїм колегою по роботі. Не минуло й пів року, як вони сповістили мене, що планують подати заяву на одруження. І я була шокована, що вони так поспішають. Але слухати мене ніхто не хотів, тому вже скоро пара розписалась і Юра переїхав жити до нас.
Річ у тім, що його батьки самі із села, а у місті власного житла у нього не було, раніше проживав на орендованому. Ось кілька місяців тому моя донька і розповіла мені, що вагітна. Пізніше ми дізнались, що буде хлопчик. От саме тоді і почалось у нашому домі щось страшне. Діти захотіли виселити мене із власного житла.
Валентина та Юрій сказали, що скоро у них з’явиться син і вони б хотіли зробити для нього окрему кімнату. А мені уже дорога до будинку пристарілих. Вони почали описувати мені, яким чудовим буде моє життя там, показувати фотокартки з Інтернету. А мені просто мову відібрало від такого повороту подій.
Невже я за все своє життя у доньки не заслужила уваги та турботи? Невже мені не можна останні роки дожити у власній квартирі? Погоджуватись на таке я не хотіла, тому і не погодилась. От з того часу наші стосунки і зіпсувались.
Скоро моя донька буде народжувати і вона погрожує мені, що після пологів вони підуть жити на орендовану квартиру і я ніколи навіть внука не побачу. А в мене у відповідь лише сльози по щоках пливуть.
Ніколи не думала, що опинюсь в такій ситуації.
