Я виріс у дитячому будинку, тому знаю, як це рости без батьків. Вони не хотіли про мене піклувалися і мене працівники органів опіки та піклування забрали у дитячий будинок. Мої вихователі колись розповідали мені про батька та матір і я зрозумів, що вони мене ніколи не любили.
Мені було два роки і я сидів голодний та хворий у себе в кімнаті. А мої батьки не звертали на мене увагу, бо я був їм непотрібним. Вони у цей час з друзями розважалися у сусідній кімнаті.
Мої сусідка цього дня вирішила пересвідчитись чи в мене все добре. Вона знала, що мої батьки погано дбають про мене і буває так, що вони забувають мене погодувати.
Коли вона зайшла у кімнату я лежав на підлозі і у мене була висока температура. Вона викликала швидку допомогу і мене забрали у лікарню. Там я був два тижні, але батьки до мене не навідувались, тому мене відвезли у дитячий будинок.
Я виріс у дитячому будинку, я отримав освіту, знайшов роботу і мав хороших друзів, але я не знав, що таке сім’я. Я став по-справжньому щасливим коли зустрів Олену. Ми з нею одружились і я зрозумів, як це коли тебе люблять і підтримують. Мені пощастило у мене була гарна та розумна дружина, яка була завжди поряд зі мною. Але дітей у нас не було і ми через це дуже переживали.
Ми звернулись до лікарів і вони сказали, що ми здорові. Ніхто не знав чому моя дружина не може завагітніти. Я тоді вмовив Олену узяти дитину з дитячого будинку. Я знав, як цим дітям важко і як вони мріють про батьків. Наші знайомі нас відмовляли, говорили, що ми не знаємо, які гени у всиновленої дитини, але ми їх не послухали.
Ми з дружиною взяли маленького хлопчика з дитячого будинку і переїхали жити у інше місто, щоб люди про нас не пліткували.
Я дуже щасливий, що нікого не слухав і усиновив Максима. Він дуже розумний і талановитий хлопчик. Мої знайомі говорили, що у дитини можуть бути погані гени, але це не так. Я вважаю, що головним є не те, які у нас гени, а те як нас виховали. Ми дали своїй дитині любов, турботу, він знав, що потрібний нам і тому поводився добре та завжди нас слухав.
Через три роки після всиновлення Максима моя дружина народила дочку. Ми наших дітей любимо однаково.
Я переживаю, що мій синочок дізнається, що ми його всиновили, тому хочу йому про це розповісти. Я не знаю, як почати розмову і делікатно йому усе пояснити. Боюсь, що його реакції і через це не наважуюсь розповісти правду, але буде набагато гірше, якщо йому про усиновлення розкажуть чужі люди.
