Я з батьком живу. Чоловіка й дітей немaє. А батькові вже 85 років.

Добрий вечір! Зовуть мене Світлана Олексіївна. Я все життя, до пенсії, працювала учителькою початкових класів у невеличкому селі. Заміж я так і не вийшла. Діток своїх у мене теж немає. Це погано дуже, але вже так доля склалася, а змінити щось неможливо.

Зараз мені вже п’ятдесят вісім років. Мама моя померла десять років тому. Я так і залишилася жити разом з батьком.

Мені нема кого у гості покликати навіть, а надто й зараз – у період карантину. Подруг немає, родичів теж. Інколи сусіди, щоправда, заходять.

Отак і живемо з татом, підтримуючи один одного. Йому вже 85 років. І я навіть уявити не можу, що буде, якщо його не стане. Залишуся самотньою й поговорити ні з ким буде. А тато хворіє часто. Надвір лиш інколи виходить потихеньку.

Я, звісно, стараюся не засмучуватися з цього приводу. Я щаслива, що у мене є тато! Щовечора ми п’ємо чай разом і дивимося різні фільми та новини, щоб знати, що у світі робиться. Живемо спокійно та тихо. Іноді я печу пиріжки з капустою та вишнями. Тоді скликаю до нас усю місцеву дітвору, щоб пригостити. Дивлюся на них і радію, що вони щасливі.

Кожного вечора я стаю перед образами і складаю руки в молитві. Я прошу Господа, щоб нас з татом обходили стороною усі неприємності та горе.

Я хочу, щоб ми так і жили з батьком спокійно і мирно. Якомога довше… Мені страшно залишатися самою чи покинути його одного.

Оцените статью
Я з батьком живу. Чоловіка й дітей немaє. А батькові вже 85 років.