Цей самий день, але п’ять років тому став для мене на все життя найбільш пам’ятним та улюбленим. Саме тоді я народила свого любимого синочка.
З перших днів свекруха говорила, що хоче і буде допомагати із внуком. От тому вона і вирішила, що буде краще переїхати до нас, щоб не кататись туди-сюди.
Оксана Миколаївна пішла на заслужений відпочинок два роки тому. Більше особливих справ у неї не було, тож часу гратись із Тимофійком було вдосталь.
Коли ми тільки з’їхались, то особливих проблем не виникало. Я була задоволена, що ми легко знайшли спільну мову. Але минуло лише кілька тижнів і мої нерви почали здавати через надмірні повчання та критику. Інколи я просто скаженіла від чергового: «ну і як ти дитину годуєш?», «та одягни його тепліше, він же змерзне», «приготувала якусь дурницю, хто таке їсти буде?». Чесно, то в мене складалось враження, що я найгірша мати та дружина, яка взагалі ні на що не здатна. Мені так хотілось інколи покинути все, віддати їй сина та поїхати жити в її порожню квартиру. Нехай виховує як хоче, якщо я скрізь не така.
Після пологів мені було дуже важко. Думаю, не треба пояснювати, як все боліло перші тижні. Коли ще й ночами ридав Тимофій, то мені хотілось поридати разом з ним. Як ніколи в житті мені потрібна була підтримка, але замість неї я отримувала критику та дорікання. Все це просто вбивало, заганяло в глухий кут.
Якось у звичку ввійшло залишати дитину чоловікові і його матері, а самій іти у ванну та ридати там під гарячими потоками води. Мені хотілось хоч там побути у тиші та тільки із своїми думками.
Тимофій, напевно, якось переймав переживання матері, бо також постійно був неспокійним. Я знала, що не потрібно весь негатив у свій бік брати близько до серця, але нічого з собою зробити не могла. Тому залишався лише один вихід: попросити чоловіка поговорити із матір’ю, аби вона уже поверталась у свою квартиру. Це наша дитина і нам самим потрібно виховувати її так, як вважаємо за потрібне.
Оксана Миколаївна образилась і на мене, і на свого сина. Та мене це більше не торкає. Мені здається, що ми прийшли до правильного рішення і картати себе не треба. Тепер у моїй домівці завжди буде хоча б спокій та рівновага.
Не знаю, чи буде мене хтось підтримувати. Знаю, що багато хто осудить. Але все ж подумайте, чи змогли б Ви жити у такій атмосфері?
