Мене звати Настя. Декілька місяці втому я переїхала жити на нову квартиру. Поселившись тут, я почала часто помічати біля під’їзду одну бабусю. Вона часто сиділа сама на лавочці біля під’їзду, або прогулювалась поряд з будинком, спираючись на ціпок. Інколи просто стояла й розглядала все навколо, або дивилась у небо. Якось, я випадково почула, як вона сама із собою розмовляє..
Того дня мені не потрібно було й ти на роботу й ніяких невідкладних справ я не мала, тому вирішила сходити до магазину за продуктами. Дорогою додому, знову зустріла свою стареньку сусідку. Вирішила підійти привітатись та запитати заодно, можливо їй щось потрібно, може чимось допомогти потрібно.
Старенька посміхнулась та попросила поговорити з нею хоча б п’ять хвилин.
Ми довго балакали про погоду, ціни та ще якісь побутові речі.
Цю жіночку звати Ніна Василівна. Вона поділилася зі мною історією свого життя. Так склалося, що вона залишилась самотня, хоча й мала велику сім’ю. У сусідів свої справи, що їм до якоїсь старої? Родичів та друзів немає. Ніна Василівна вирішила різко змінити тему розмови, очевидно не хотіла викликати жалість.
Вже вечоріло й далі стояти на вулиці було досить холодно, тому я запросила нову знайому до себе додому на чай із печивом. Ніна Василівна радісно погодилась. Але висунула зворотне запрошення, щоб ми пішли все-таки до неї.
Ми зайшли у квартиру до Ніни Василівни. Вона заварила чай і ми продовжили нашу бесіду.
Жінка розповіла мені, що була заміжня. У шлюбі вона народила чотирьох дітей. Але чоловік покинув, промінявши на іншу. І виховувати дітей їй довелося самостійно. Після зради, важко було знову почати комусь довіряти, й заміж вона вдруге не вийшла. Багато працювала та допомогла дітям стати на ноги.
Коли вони підросли, то покинули батьківський дім. Одна донька взагалі зараз за кордоном живе. Вже багато років Ніна Василівна живе на самоті. Діти приїжджають дуже рідко. Зазвичай, тільки на великі свята два рази на рік. А решту часу, вона навіть не має з ким поговорити.
Тепер я час від часу навідуюся у гості до Ніни Василівни. Розумію, як їй самотньо й не хотіла б у майбутньому опинитись у подібній ситуації.
