Ми одружені вже чотири роки. Діток поки нема. І скажу відверто, ми ніколи не задумувалися про дітей. Ще до одруження вирішили, що для дітей час настане років через шість.
Пожити з коханою людиною лише удвох та лише для себе – це ж так класно. Насолодитися кожною хвилиною проведеною разом.
Так ми і жили, душа в душу. Навіть жодної сварки чи найменшої дискусії. Нам самим навіть було дуже дивно, та мабуть наші зорі таки ідеально сходилися між собою та зливалися в єдине ціле.
Та знаєте, все з часом приїдається і тоді ми одночасно вирішили щось змінити. Ні, не дітей народжувати.
Так як ми обоє працюємо дистанційно і увесь час проводимо вдома, в чотирьох стінах – вирішили змінити саме стіни.
Ми довго не думаючи прийняли рішення переїхати. Єдине, це не могли ніяк визначитися чи хочемо жити у підніжжя гір, чи на березі моря.
Почали переглядати всі можливі варіанти і обрали таки море. Свіже солене морське повітря – те, що нам потрібно було. Та й працювати з таким видом – справжнісінька казка.
Вже за місяць ми і квартиру продали і придбали під Одесою маленький будиночок.
І саме з цього моменту почалися у нас проблеми. Всі родичі і знайомі вирішили, що це можливість безкоштовно відпочити на морі.
До нас вгості напрошувалися навіть ті, кого ми і не знали, чи не бачили багато років. Та й відмовити ми не могли, адже ми хороші люди.
Так за перше літо у нас погостювало близько двадцяти людей. І це було жахливо та не комфортно.
Однак справа геть не в цьому. Я вважаю, що саме такі гості і стали основною причиною того, що ми з чоловіком чи то загубили, чи то втратили те, що зігрівало нас в найхолодніші дні.
Ми перестали розуміти один одного, присутність поруч лише злила. Так довго продовжуватися не могло.
Тоді я зателефонувала абсолютно до всіх, хто мав приїхати восени і сказала, що я їх не прийму. Так, це не красиво і можливо жорстоко. Але ж і про нас ніхто не думав, коли випала можливість безкоштовно на морі відпочити.
Поступово ми почали зближуватися з чоловіком. У нас знову був час один на одного. Ми мали власну тишину, і ніхто нас не турбував.
Наш квітково-букетний період повернувся тієї осені. І на нашу п’яту річницю з дати весілля ми вирішили, що дуже хочемо дитину.
Таки морське повітря і клімат пішли нам на користь. А можливо такий вплив мала відсутність посторонніх осіб у нашому домі, не знаю.
Єдине, що знаю точно – саме зараз ми безмежно щасливі і налаштовані оберігати наш дім, наші стосунки та наше щастя, адже зовсім скоро нас буде троє.
Вже наступного літа наше життя стане ще яскравішим, ми станемо батьками.
