Все життя я щиро не розумів і ненавидів людей, які намагаються користуватися добротою інших людей. Як взагалі можна розраховувати на щось, коли не прикладаєш жодних зусиль і нічого не робиш для того, аби отримати бажане?
Все своє дитинство я ріс у бідній сім’ї, тому ніколи не покладався на когось, тільки на себе і свої сили. Я прекрасно знав, що мій успіх залежить тільки від мене. Моя мама виховувала мене сама, тому її маленької зарплатні вистачало лише на найнеобхідніше, а інколи й не вистачало. Тоді мені довелося пообіцяти самому собі, що виросту успішною, заможною людиною.
Ще в школі я насів на навчання. І вже випускні іспити показали, що все це було недарма. Мені легко вдалося вступити до університету на державну форму навчання. Так я отримав червоний диплом, отримав омріяну роботу. А потім прийшов час створювати сім’ю. І долю свою я знайшов прямо на роботі.
Спочатку ми знімали невеличку квартиру, та за три роки спільного життя навідкладали на власне житло. Той день став для нас справжнім святом. Ми неймовірно раділи, що маємо своє гніздечко. Відразу розповіли друзям і рідним про покупку. В родині всі швидко дізнались про це і на новосілля явились навіть ті, кого я бачив чи не вперше в житті. Вони навіть не поцікавились, чи я чекаю, просто взяли і приїхали.
Після того гучного новосілля минуло декілька тижнів і до мене знову звернувся дядько із проханням поселити у себе його дочку на період вступних іспитів, тобто на декілька тижнів. Я вирішив допомогти, бо поставив себе на те безвихідне місце сестри і зрозумів, що діватися нікуди. Та тоді я не знав, що моя доброта нашкодить самому мені.
Ліля як заїхала до мене шість місяців тому «на вступні іспити», так і залишилась до сесії. Пройшов вступ, пройшло навчання, прийшла сесія, а виселятися ніхто й не думав. Я декілька разів натякав дядьку, та і самій дівчині, та вони лише ображались, що я хочу вигнати рідну людину.
Я не хочу нікого виганяти і нікому нічого не шкодую. Та це взагалі ненормально сидіти на моїх плечах. Батьки мали б подбати про житло задалеко до того, як дочка вступала в університет. Чи вони думають, що я буду надавати послуги готелю протягом всіх шести років навчання?
Ліля все ж таки з’їхала, а дядько всім родичам розповів, який я поганий, як зазнався і не поважаю рідних. Тепер всі дивляться на мене з недовірою, та я не переживаю. Всім хорошим не будеш.
