Ще коли я була підлітком, то мріяла лише про одне – реалізувати себе в житті. Важливим було не просто знайти роботу та отримувати за неї кошти, а дійсно займатись тим, що приносить задоволення.
Ось коли я пішла в декрет, то вирішила, що це і буде ідеальним часом відкрити якусь свою невеличку справу. Коли старша дочка пішла до школи, а молодшій виповнилось три, то мені прийшов час виходити на офіційну роботу, але я вирішила ризикнути.
Почався мій шлях з того, що я знайшла постачальника конфіскату з Америки. Взяла я там собі черевички і тільки удома побачила, що вони великуваті. Але виглядали вони дійсно гарно, тому чому б не перепродати їх комусь іншому?
В оголошенні розписала детально про стан та прикріпила фотографії. Також описала причину продажу, тобто все як воно було насправді. Не минуло й пів години, як мені написала жіночка і ми домовились про те, що я іду на пошту та відправляю їй взуття.
От, коли я поверталась додому, то подумала, що така справа може й вигоду приносити. Адже цей раз для себе я нічого не заробила. Як купила за 300 грн., так за 300 грн. і продала. Тоді мені прийшло у голову продати ще сукню своєї доньки, яку купували в садочок на свято. З неї вона давно виросла, а вигляд мала реально класний. Було страшно ставити високу ціну, тому написала 460 гривень. Але потім жінка оформила замовлення і я тільки тоді помітила, що ненароком поплутала цифри і у оголошенні писало 640 грн. Я повірити не могла, що таке можливо.
От тоді я й вирішила створити стоковий магазин якісних та брендових речей. У цьому мене ніхто не підтримав, навіть подружка сказала, що я планую якийсь секонд-хенд в квартирі влаштовувати.
Мене це збило з толку і трішки образило. Невже дійсно потрібно покинути це все та повертатись до звичайної роботи?
