Коли в нас народився первісток, моя мама прийшла увечері показати, як купати малюка. Розповіла що і як потрібно робити, побула трошки й пішла додому. Ми з чоловіком всю ніч просиділи над малюком. Боялися відвернутися, щоб чогось не трапилося. Я вдома, а чоловік на роботу пішов. Не знаю як він працював, але наступну ніч також збирався сидіти зі мною, спостерігати за сином. Допоки не прийшла мама.
Я зі сльозами на очах просила її залишитися. Мені спокійніше. Адже ночами зовсім не спимо, боїмося, щоб нічого не трапилося. Але мама не погодилася. Вона сказала, що Ваня добре себе почуває. Якщо щось не так, він буде плакати. Тому лягайте і відпочивайте. Вона ще довго пояснювала, як класти його на бочок. Весь час хвалила мене, що роблю правильно, і що я молодець.
Також схвально кивала, що чоловік підтримує мене. Правда примітила, що ще пару безсонних ночей, і ми самі як малюки заснемо і не почуємо, як плакатиме синок. Вона приходила до нас тиждень кожен вечір. Потім відзначила, що справляємося самі, і їй не обов’язково ходити. Після того приходила тільки в вихідні дні побавитися з онуком. Весь час нас хвалила, що ми молодці й добре справляємося.
Її підтримка дуже допомогла нам із чоловіком. Адже самі молоді, мені двадцять, чоловіку двадцять два роки. Ми як діти намагалися щось робити, але досвіду не було. Тому мамина підтримка нам дала надію, і надалі ми впевнено робили те що потрібно. Мама в мене порадник і захисник. Я до неї звертаюся по всіх питаннях. Знаю, що судити не буде, лише порадить що потрібно.
Є такі діти, які у своїй мамі бачать ворога. Я такого не розумію. Можливо тому, що моя мама найкраща, найрозумніша у світі. Я не знаю, що б я робила, коли б мами не було поруч.
