Я знала, що Ваня моя доля, та він, напевно, так не вважав, адже всі мої натяки про весілля зводив до того, що ми ще не достатньо перевірили стосунки.

Коли я закінчила бакалаврат університету, то зустріла дуже милого хлопця. Коли все між нами було максимально добре, то я була впевнена, що це на все життя і він моя доля. Та через рік наших стосунків, коли я вирішила натякнути на те, що бачу його своїм чоловіком, батьком своїх дітей, він відразу зарив голову в пісок і почав «давати задню». Нібито про сім’ю нам рано говорити, ще дуже молоді для цього всього, треба жити для себе, а не ускладнювати. Для мене це прозвучало так, ніби Іван не впевнений у мені.

Чомусь він постійно говорив, що нам треба перевірити почуття часом та обставинами, щоб потім через декілька років після весілля не бігти подавати заяву на розлучення. Такий хід подій мене не влаштовував. Тому на фоні цього виникали скандали. А через пів року ми  розійшлися.

Через три роки я все ж таки вийшла заміж, але не за Ваню. Мого чоловіка звуть Олексій. З ним ми зустрічались два роки, а потім вирішили узаконити стосунки. Зараз вже маємо двійко діток. Не передати словами, як я люблю свою сім’ю.

І ось якось вранці я їхала у громадському транспорті на роботу. На одній із зупинок до мене підсів якийсь чоловік. І коли він повернув обличчя, то я відразу впізнала Івана. А він точно розпізнав мене. Ви бачили б мій вираз обличчя. От видно по ньому, що людина нещасна. Він значно постарів та й взагалі мав не дуже привабливий вигляд.

Від дня нашої останньої зустрічі минуло шістнадцять років. Логічно, що люди старіють, змінюються, але він дійсно став зовсім іншим. Коли ми завели розмову, то Ваня розповів про своє життя.

Як виявилось, після нашого розриву він одружився через два роки. А через десять років дружина покинула його, пішла до іншого та подала на розлучення. Діток у них не було. Тому тепер він навіть не знає, для чого живе. Немає ні мотивації, ні натхнення, ні сил.

Коли я вийшла із тролейбуса, то довго обдумувала все. І все ж таки вирішила, що сама доля допомогла мені уникнути тоді того шлюбу. І я радію не через те, що Іван був би поганим чоловіком, а тому, що я тоді дійсно була дурненька і спішила з весіллям. Не потрібно так гарячкувати і піддаватися емоціям. Добре, що він мені тоді відмовив. І тепер я неймовірно щаслива жінка.

Оцените статью
Я знала, що Ваня моя доля, та він, напевно, так не вважав, адже всі мої натяки про весілля зводив до того, що ми ще не достатньо перевірили стосунки.