Підлітковий вік дочки видався досить складним. Та, думаю, що це не тільки моя проблема. На те він і підлітковий вік. В 15 років Жанна закінчила 9 класів та вирішила продовжити навчання в коледжі. Я не була проти, адже сама так зробила в її віці. Ученицею вона була хорошою, тому прискорене закінчення випускних класів повинна була освоїти. Їй вдалося навіть вступити на безкоштовну форму навчання та отримувати стипендію.
Після першого курсу Жанна вирішила, що вже достатньо доросла для самостійного життя. Разом з подругами з коледжу вони вирішили винаймати квартиру та жити окремо від батьків. Я не була проти, але за однієї умови – після переїзду всі фінансові питання вона вирішуватиме самостійно. Спочатку донька почала обурюватися, адже батьки її подруг більш лояльні в цьому питанні. Вони погодилися допомагати грошима своїм дітям.
Я була наполегливою у своєму рішенні, тому Жанні довелося змиритися та погодитися на такі умови. При цьому вона, звичайно, говорила, що я її не люблю та намагалася погрожувати, що ніколи не прийде до мене у гості. Я проковтнула ці слова та вирішила зачекати, що буде далі.
Наступного дня, коли я повернулася з роботи, то дочки вдома вже не застала. В шафі не було її речей, тому я зрозуміла, що дівчина все-таки захотіла самостійності будь-якою ціною. Що ж, нехай буде так. Чи на довго її вистачить?
Я знаю, що стипендію вона економила, тому мала деякі заощадження – на деякий час дорослого життя вистачить. А далі буде видно.
Дочка витримала мовчанку цілих три тижні. Потім зателефонувала та просила допомоги в оплаті квартплати. Подругам гроші давали батьки, а їй доводилося витрачати всю стипендію на житло. Так що на прожиття не вистачало.
– Ти вже доросла, тому повинна самостійно забезпечувати себе. Якщо не вистачає грошей, то йди на роботу.
Після цих слів донька образилася ще більше. І знову мовчання на декілька тижнів. Вона уперта, тому так швидко не зможе здатися.
Одного разу я поверталася з роботи та ще з вулиці помітила, що на кухні залишила увімкненим світло. Коли тільки ступила на поріг, то відчула приємний запах їжі, аж слина покотилася. Я пройшла на кухню, а тут нова господиня господарює. Жанна, одягнена в передник, щось чаклувала над каструлями.
– Як приємно пахне. Сподіваюсь, що це ще й смачно.
Жанна обернулася та посміхнулася винувато.
– Вибач, мамочко, я зрозуміла твою науку. Дуже легко бути дорослою, коли хтось оплачує твої забаганки. Дякую тобі за науку. Та чи можна ще побути твоєю маленькою дівчинкою.
– Вибачаю, та рада, що ти все розумієш. Годі розмовляти, бо мені вже не терпиться спробувати, чому навчилася моя маленька дівчинка в дорослому житті.
Вечір видався веселий. Після цього випадку до питання дорослості ми не поверталися та навіть ще більше зблизилися, ніж раніше. Стали справжніми подругами.
