Ми з Миколою почали зустрічатися у досить дорослому віці. То ж наші вимоги один до одного були високі і прискіпливі.
Після трьох місяців зустрічань, ми вирішили разом поїхати на тиждень у Хорватії. На його автомобілі.
Зібрали речі і вирушили у дорогу. Я себе поводила досить скромно.
Коханий бачив, що від сидіння у мене затікають ноги і дозволи роззутися і виставити їх на бардачок. Скажу чесно, такого мені не дозволяв жоден хлопець.
Коли ми приїхали до Хорватії, то не знімали готель, а орендували для себе однокімнатну квартиру.
Ми багато гуляли цілими днями по місту, а після обіду – вирушали скупатися у морі. Вода була досить холодна, як на липень місяць.
Вечорами ми ділили обов’язки. Микола сам запропонував так. І саме в той момент я зрозуміла, що він буде моїм чоловіком.
Я дуже захотіла вийти за нього заміж і провести все наступне життя, крокуючи із ним.
Він мені допомагав. Якщо ми готували вечерю, то він і овочі почистив, і посуд помив. Одним словом, золото, в не чоловік.
Як я встигла помітити, то у моїх подруг у їхніх стосунках з чоловіками існує якась хвороблива тенденція. На думку цих чоловіків, їхні дружини повинні самі виконувати усю хатню роботу.
Тобто жінка приходить з роботи, цілий день працювала і стає до другої зміни. Тут і прибирай, і прасуй, і готуй.
А чоловік лежить на дивані перед телевізором і відпочиває, бо він на роботі дуже втомився за весь день.
Це просто якась дурня. Та допоможи своїй дружині, і відпочивайте разом.
Тому я дуже тішуся, що на моєму життєвому шляху мені зустрівся Микола. Мій ідеальний чоловік. Чоловік, який поважає жінок, їхню працю і розуміє, що разом можна всі справи зробити вдвічі швидше. А потім насолоджуватися один одним і відпочивати від всієї цієї суєти, обійнявши міцно того, кого безумовно кохаєш.
