Так сталося, що з чоловіком дітей ми не мали. Але між нами було велике кохання. Коли я дізналася про його хворобу, це було так важко. Ми боролися, але хвороба забрала в мене чоловіка. Коли залишилася одна, тиша стін давила на мене. В той час вирішила, будь-що, усиновлю хлопчика і неодмінно назву іменем свого чоловіка.
Я звернулася в органи опіки з заявою всиновити хлопчика. Якраз в той час в пологовому будинку молода мама відмовилася від сина і втекла звідти. Коли я поглянула на ту дитину, зрозуміла, це мій син. Збирала документи, робила все що необхідно, лише б швидше забрати Олежку додому. Я стримала слово і назвала його в честь свого чоловіка.
Я хороша мама, ми з сином завжди разом. Він заполонив все моє єство. Я більше не відчуваю себе покинутою. Мені здається, що Олежка схожий на мого чоловіка. Я можу придумати, та мої подруги говорять те ж саме. Можливо моє велике бажання не забувати про коханого чоловіка робить для мене таку послугу.
Коли Олегу виповнилося п’ять років, він попросив купити йому сестричку. А я не проти. Мій бізнес налагоджений, можна подумати й ще про одну дитину. Ходила в будинок маляти, повідомила своє рішення про усиновлення ще однієї дитини. Мені з радістю пішли на зустріч. Зовсім скоро я буду мамою двох діточок. Мрія мого сина здійсниться.
