Як німецька вівчарка Aдoльф собі знайшов та виходив друга

Я працюю охоронцем і в мене є мій вірний друг – німецька вівчарка на ім’я Адольф. Окрім основного завдання, бути мені вірним другом, в нього є ще одне – допомагати мені на роботі. Саме тому Адольф гарно натренований та надресирований.

Собаці дуже подобаються тренування. Якби він міг, то би без перерви тренувався. Але одного разу Адольф, всього через п’ятнадцять хвилин тренування, зупинився та побіг до хащів. Я чекав його. Стало цікаво, що він там знайшов. Через хвилин дві-три він прибіг з чимось в зубах.

-Що ж ти там приніс то? – сказав я та, як тільки побачив, що то малесеньке кошеня, одразу став забирати його з пащі Адольфа. Він не хотів віддавати, але все таки через довгі вмовляння та дачу йому смаколика – віддав.

Кошеня було малесеньким, наче лише нещодавно народилося. Все брудне та нечупарне. Напевно його попросту забула мама кішка. Ми забрали крихітку до нас додому. Звісно ж я не міг його не залишити. Він мені самому сподобався.

Я налив малюку молока, але найменше блюдце виявилося все одно більшим за кошеня. Тоді я взяв його на руки та почав кормити з піпетки, бо виявилося малюк навіть пити ще не вмів. Поки я годував нового члена нашої сім’ї, Адольф крутився навколо мене та жалісно скавулів. Переживав.

Я вимив знайду, висушив легенько полотенцем. Тоді Адольф взяв його в зуби дуже ніжно та акуратно та помаленьку відніс кошеня до себе на лежанку, поклав та ліг біля нього так, щоб той був біля живота, щоб грівся. А сам Адольф лежить з дуже довольною мордою.

Це було неймовірно мило. Такий великий грізний пес, якого боялися всі перехожі, незважаючи на його добре серце, виявився ще й дуже ніжним та турботливим «татком».

А ще, Адольф, після появи в нашій сім’ї кошеня-малюка став менш гостинним. Нещодавно зайшов до мене сусід, побачив кошеня та вирішив його погладити. Але тут прийшов Адольф та наполегливо проте досить ввічливо відштовхнув руку сусіда, ніжна взяв малого та поніс до себе на лежанку та ліг так, що закривав кошеня собою. Сховав іншими словами. Сусід дуже здивувався, як і я, а потім ми дуже довго сміялися від милоти вчинку собаки.

Ну от хто міг подумати, що службова собака, яка налякає будь-кого, буде захищати та турбуватися про крихітку, яка навіть менша його хвоста. Знайшов собі друга, так сказати.

Оцените статью
Як німецька вівчарка Aдoльф собі знайшов та виходив друга