Коли я зустрів Марину, я знав, що вона була розлучена й від першого шлюбу у неї залишилася донечка. Мене зовсім це не зупинило й не злякало. Батько дівчинки був живий і брав активну участь у вихованні. Аліменти були не надто великі, але допомагав матеріально додатково. Я вважав, що виховувати й наказувати її дочку я не повинен. Єдине, кохати її матір й піклуватися про них обох. Дружина спочатку теж так вважала.
Одного дня я наважився зробити пропозицію, яку вона прийняла з радістю. Ми обговорили всі нагальні питання спільного проживання. Я вважав, що сварок у нас не виникне ніколи. Ми палко кохали одне одного. Тому хотілося швидше зіграти весілля й бути постійно разом, допомагати й підтримувати в складні моменти й радіти щасливим.
На початку осені настав цей день. Шлюб був ідеальним. Ми розуміли одне одного з пів слова, погляду, жесту. Ми зовсім не сварилися. Єдиний момент, що інколи змушував панікувати – виховання її дочки.
Перед весіллям я говорив, що буду старатися стати хорошим другим батьком, допомагати й піклуватися про Марійку. Старатимусь забезпечити комфортне проживання всім. Єдине чого я не прагнув – виховувати її. Спочатку вона погодилася, та з часом захотіла, щоб я поводив себе як рідний.
Одного суботнього дня наш день почався зі сварки. Я дуже втомлювався протягом тижня, тому дуже чекав цих вихідних, щоб нарешті провести романтичний вечір зі своєю коханою дружиною. Я приготував вечерю, поки жінка була на манікюрі. Марійці прочитав казку на ніч, запалив свічі, увімкнув спокійну музику і став чекати. Жінка була задоволена й захоплена, щиро раділа й вечір видався надзвичайно романтичним. А на світанку Марійка забігла до нашої спальні з криками: «Моя мама, моя мама», – і заскочила на наше ліжко. Я намагався стриматися, але ситуація мене сильно обурила. Дівчинці було уже десять років і вона б мала розуміти, що потрібно стукати в двері перед тим, як зайти. Я спробував поговорити про це з жінкою. Та вона ображено зітхнула і сказала, що я сам би мав її цього вчити.
Від того дня наші стосунки значно погіршилися. Дружина більшість вечорів проводила з дочкою, не звертаючи на мене ніякої уваги. Наше романтичне життя повністю зникло. Ми зовсім перестали розмовляти й підтримувати одне одного. Життя перевернулося з ніг на голову. Ми стали чужими. Постійні сварки, крики й незадоволення.
Я мав би розуміти, що одружуватися на жінці з дитиною не найкращий варіант, тому що вона постійно буде розриватися між двома дорогими їй людьми. А дочка набагато ближча, як чоловік. Тепер у мене виникають питання в голові: «Як жити далі, змиритися й братися за виховання дівчинки чи краще розлучитися?». Питання складне, але треба щось змінювати, бо далі буде лише гірше…
