Хочу поділитися з вами своєю історією. Я не знаю, чи у всіх такі батьки як у мене. Можливо, хтось колись теж відчував те, що відчувала я місяць тому. Мені дуже болісно і сумно це згадувати. Але я зрозуміла одне: я не була потрібна своїм батькам у дитинстві, а зараз тим паче.
У мене є чоловік Андрій та маленька донька Софія. Нашій дівчинці 2 роки. Окрім того, я вагітна ще і другою дитиною. Цього разу у нас буде синок. Йшов четвертий місяць вагітності. Чоловіку випала нагода поїхати усією сім’єю в курортне містечко. У нього гастрит, тому пролікуватися мінеральною водою було б для нього альтернативною терапією.
Я, звичайно, зраділа цій новині. Перепитала лікаря, чи можна подорожувати у зв’язку з вагітністю. Моя лікарка дозволила це зробити. Сказала, щоб я лише не пила мінеральну воду цього курорту.
Та щось пішло не так. Ми їхали потягом. Я вже тоді відчувала різкий біль унизу живота. Коли приїхали у пункт призначення, мені різко стало погано. Відразу викликали швидку, мене госпіталізували з загрозою викидня. Усі два тижні замість відпочинку я пролежала у лікарні. Звичайно, чоловік нормально відпочити не міг. Яка там мінеральна вода! Йому потрібно було доглядати за Софійкою та їздити щодня до мене у лікарню. Ходити мені забороняли, лише лежати, тому навіть по ліки я сходити не могла сама.
Я зателефонувала своїй мамі. Попросила її приїхати, адже батьки жили недалечко, у сусідньому містечку. Я хотіла, щоб моя мама допомогла моєму чоловіку. Однак вона байдуже відповіла:
– Це ваші проблеми. Я нікуди їхати не збираюся. Розбирайтеся собі самі. У мене інші турботи!
Мама навіть не поцікавилася, чому я лікарні, де Софійка, як я себе почуваю. Татові теж було байдуже. Прикро це усвідомлювати. Від цього ставало погано на душі. Я нервувала, хоча лікар мені заборонив це робити. Дякувати Богу, мій чоловік – моя підтримка та опора.
Весь цей час Андрій був зі мною на зв’язку. Приїжджав, телефонував постійно, заспокоював. Я не знаю, як він справлявся із Софійкою сам. Вона ж мамина донька, трохи капризна, часом влаштовує істерики. Звісно, чоловік дуже стомився. Цей відпочинок обернувся для нас справжнім пеклом. Мабуть, не скоро ми ще поїдемо відпочивати.
А потім приїхала свекруха, щоб допомогти Андрію справлятися з Софійкою. Галина Федорівна приходила до мене у лікарню. Одного разу прийшла з моєю донечкою. Свекруха у мене – майстриня саркастичних висловів, тому уїдливо сказала:
– Дивися, Софійко, маму відпочивати потягнуло. От вона тепер і відпочиває. А ви з татом через це страждаєте!
Мені було дуже неприємно чути такі слова. Але я нічого не сказала свекрусі у відповідь. Бо я вдячна їй за те, що вона приїхала і допомагала моєму Андрієві.
Я білою заздрістю дивлюся на тих людей, у яких міцний зв’язок з батьками Я завжди мріяла, щоб так було й у мене. Весь час намагалася побудувати з рідними нормальні стосунки, засновані на любові і взаєморозумінні. На жаль, у мене так нічого і не вдалося. Я не потрібна була батькам у дитинстві, не потрібна й зараз.
