Декілька днів тому я зустрівся з другом і він розповів мені про свої проблеми. Іван Степанович разом з дружиною допомагав дочці коли вона була вагітною, а її кавалер поводився жахливо. А через декілька тижнів до пологів вона його пробачила і хоче, щоб він її з дитиною з пологового будинку забрав.
– Назар говорив Наталі, що дитина не його і вона її нагуляла, просив аборт зробити. А вона плакала і приходила до нас жалітись. – розповідає шістдесятилітній чоловік. – А потім через два тижні до пологів сказав, що хоче виховувати дитину. Але грошима їй він не допомагав, дитині нічого не купував, тільки байки моїй дочці розповідав.
А після народження дитини пообіцяв їй, що забере її з дитиною з пологового відділення. Вона погодилась і чекає на нього.
– Може, він змінився і хоче виховувати дитину?
– Ні, такі як він не змінюються. Він навіть свого житла не має, живе з батьками. У них двокімнатна квартира. Моя дочка не зможе разом зі свекрухою у одній квартирі жити. Якщо я побачу її кавалера біля пологового будинку, то поїду додому і більше з нею спілкуватись не буду. Не пара він їй.
Наталі двадцять вісім років. Вона півтора року зустрічалась з Назаром. Він одразу не сподобався батькам дівчини. Хлопець з бідної сім’ї, без житла, вищої освіти і роботи нормальної немає. Працює він кур’єром і мало заробляє. Роботу змінювати не хоче і не мріє про краще життя, йому все підходить.
А дочка Івана Степановича красуня і дуже розумна дівчина. Вона закінчила університет, працює у дизайнерській фірмі. На побачення її запрошували забезпечені і успішні чоловіки, а вона почала зустрічатись з невдахою.
– А де вона з Назаром познайомилась?
– Він посилку їй приніс, вони розговорились, а потім він її на побачення запросив.
Через декілька місяців дівчина дізналась, що вагітна. А коли розповіла своєму кавалерові, то він просив зробити аборт. Вона відмовилася і він втік. Наталя переїхала жити до батьків і вони їй дуже допомагали. Зробили ремонт у дитячій кімнаті і купили одяг та іграшки для онука.
– Назар тепер приїхав і сказав, що хоче виховувати дитину. Коли вона його побачила, то дуже зраділа і одразу побігла до нього. А про те, що ми для неї зробили вона забула. Я впевнений, що поживе дочка з ним декілька тижнів і зі сльозами на очах знову до нас прибіжить.
Після розмови з другом, я довго думав і не розумів, чому він не хоче підтримати дочку. А як ви вважаєте, чи правильно чинить батько Наталі? Що ви б зробили на його місці?
