Ігор подзвони до Святослава. Його попрохала Оксана. Вона дружина Святослава. Чоловік постійно ревнував її до Ігоря. Оксана втомилася кожен день пояснювати, що в них немає роману. Ігор її друг. Вони разом з пелюшок.
Святослав підняв слухавку. Ігор ввічливо привітався.
- Здраствуйте, Святославе.
- Добрий вечір. Ви хто? – Не дуже ввічливо запитав Святослав.
- Я друг вашої дружини. Ігор. Вона мала вам про мене казати.
- Який ще друг? Може ви її коханець? Навіщо дзвониш? Хоче зі мною поговорити по чоловічому?! То приїзди! Думаю адресу знаєш! – Святослав був ревнивим чоловіком. Він контролював знайомства своєї дружини. Знав усіх її друзів та знайомих. Святославу одразу не сподобався той Ігор. Оксана постійно про нього говорить. Ходить з ним на каву. З якої радості?! В неї чоловік є! Нехай приділяє увагу йому.
- Не хвилюйтеся. Я не дзвоню, щоб сваритися. Всього лише хочу прояснити ситуацію. Розумієте…
- Ні! Не розумію! Припини липнути до моєї дружини! В неї чоловік є! Досить вже! Знайди собі свою жінку!
- Господи… Ви все не так розумієте! Я одружений. Вже десять років у шлюбі, тому…
- Твоя дружина знає, що ти їй зраджуєш? Я вивідаю її номер в Оксани і все скажу! Вона дізнається, який в неї чоловік зрадник! Знатимеш своє місце!
- Оксана попереджала. Що з вами важко розмовляти, але я не думав, що настільки… – Скрушно мовив Ігор. – Давай почнемо спочатку. Я одружений. Мене цікавить тільки моя жінка. З вашою дружино я дружу з пелюшок. Ми разом росли, ходили в садок та сиділи в школі за однією партою. В нас суто дружні стосунки. – Ігор намагався виправдатися. Говорити з Святославом виявилося важніше, ніж він думав.
- Ого! То ти чудово знаєш, що їй подобається! Напевне, квіточки їй носиш! Водиш в її улюблені кафе! Приїзди, поговоримо вживу! Я тобі швидко поясню де твоє місце! Будеш знати, як до чужих жінок ходити! Добряче провчу тебе! – Святослав вже кипів. Він хотів знайти того Ігоря прямо зараз! Ти диви! Дзвонить до нього і вчить його жити! Приїхати боїться.
Ігор не знав, що йому говорити. Схоже, Святослав кипить від люті. Що ж робити, аби не стало гірше? Не хочеться, щоб Оксана прийшла додому до злого чоловіка. Потрібно спробувати підібрати інші слова.
- Давай заспокоїмося і почнемо спочатку. Я друг вашої дружини…
- До біса мені твоя дружба! Ти її коханець! Дзвониш, щоб розвалити нашу сім*ю! Я кажу тобі, приїзди до мене! Пику тобі розфарбую! По телефону ти дуже сміливий! Подивлюся на тебе вживу! Тюхній! Ганчірка! Як там твою дружину звати? Хутко давай її номер! – Святослав кричав. Його чули всі сусіди. Вони давно звикли до криків Святослава. Він частенько підвищував голос без приводу, а тепер він є.
- Добре. Давайте я приїду і ми спокійно поговоримо. – Здався Ігор.
- Ага! Нарешті поводиш себе, як нормальний чоловік! – Радів Святослав.
- Тоді я їду на Квітневу, двадцять шість? – Уточнив Ігор.
- Яка в біса Квітнева?! Ти знаєш нашу адресу, блазню!
- Стривайте. Оксана живе з вами на Квітневій. Ви переїхали?
- Ні. – Твердо мовив Святослав.
- Так… Добре. А вашу дружину звати Оксана Дзюбюк?
- Яка Дзюбюк? Хилимонюк вона!
- Ой… – Ніяково мовив Ігор. Він хутко глянув на екран телефону. Пильно прочитав кожну цифру. Він помилився номером. – Перепрошую, за незручності. Я набрав неправильний номер. Гарного вам дня! – І скинув слухавку.
Святослав мовчки стояв посеред кухні. Треба набати дружину. Може її «друга» звати не Ігор.
