Її батько буквально намагається залі3ти до нас в ліжko. Дає мені поради, як жінкам більше подобається, що робити, а що ні. На мої тактовні натяки він взагалі не реагував, а коли я сказав на пряму, щоб той не сунув носа, куди не потрібно, то він на мене страшенно образився, та почав чіплятись за будь- які дрібниці.

Моє життя перетворилось в пекло буквально через рік, як ми з Іриною одружились. Й ні, проблема не в моїй дружині, чи в мені, проблема в її родині. Це просто капець! Вони не знають рамок. Будь-яких. Ні рамок нормальної поведінки, ні рамок вихованої людини.

Її батько буквально намагається залізти до нас в ліжко. Дає мені порада, як жінкам більше подобається, що робити, а що ні. На мої тактовні натяки він взагалі не реагував, а коли я сказав на пряму, щоб той не сунув носа, куди не потрібно, то він на мене страшенно образився, та почав чіплятись за будь-які дрібниці.

Мати Ірини також не промах. Таке відчуття, ніби в неї роздвоєння особистостей, або й взагалі біполярний розлад. Вона то кричить так, що голос зривається, то така, що й в дупу без мила залізе.

Ми з Іриною жили в моїй однокімнатній квартирі. Нещодавно ми дізнались, що чекаємо поповнення, тому всі разом прийняли рішення, що будемо купувати більшу квартиру. Двокімнатну. В ідеалі трикімнатну, але це вже поки не так горить. Я здогадувався, чим мені вилізе допомога родини Ірини, проте поки що іншого виходу не було. Всі наші з дружиною заощадження лежали в банку на депозиті без можливості дострокового розірвання, так відсоток більший, на п’ять років терміном.

Домовлено було, що зараз ми всі разом виплачуємо квартиру, а коли термін вийде, ми гроші повернемо батькам Ірини. Ніби нічого такого, для звичайної людини. Проте вони примудритися зробити цілу епопею по покупці квартири для неймущого зятя.

Тесть ходив та всім нашим спільним знайомим розповідав, що от бачте, який я хороший, непутьовому зятю купую здорову квартиру. Бо той лобуряка не спромігся сам забезпечити мою доньку – квіточку житлом нормальним.

Теща з того ж болота – от, яка я молодчина, купую своїм дорослим дітям квартиру. А воно мені потрібно? Я ж така хвора, що й їсти приготувати собі сама не завжди можу. Не за того моя нещасна донька заміж вийшла. Нещастя, а не зять!

Я, звісно, знав, що Іринині батьки не дуже мене люблять, проте ось ці теради мені вже допікають. Чесно, краще б потерпіли в маленькій квартирі пару років, малеча все одно весь час має бути поруч з мамою, тому одна кімната чисто для сну була б. Так би хоч нерви ціліші були б.

Вишенькою на торті стала ситуація, коли я продав вже свою однокімнатну квартиру, щоб зробити проплату за половину більшої квартири, відповідно, нам не було куди піти жити, довелось на деякий час у тестя лишитись. Піднялась тема, за подальшу проплату квартири. Вони заявили, що нічого платити не збираються. Ми з Ірою були в шоці. Залишились без власного житла, безкоштів, та повірили на обіцянки психічно нездорових батьків дружини.

Ситуація просто без коментарів. Того ж вечора, коли ми намагались обговорити, навіщо вони брехали нам, та змусили навіть власне житло продати, були негайно прогнані з їхнього житла. Уявіть, вагітна дружина, я, гори сумок та речей, холодна осінь, перші заморозки й дощ. Дякувати Богу, ми мали гарних друзів, які нас впустили до себе.

Я продав свою машину, ще позичив круглу суму у всіх знайомих, що мав, та виплатив ту злощасну квартиру. Якраз встигли до народження маленької.

Ця ситуація мені вчергове показала, що не варто сподіватись на когось. В тебе є ти, та твоя дружина з дитиною. Все. На тобі відповідальність за їхнє життя та добробут. Краще тисячу раз все обдумати перед тим, як робити.

До речі, батьки Ірини, ніби ні в чому не бувало, приперлись до нашого нового дому, з таким настроєм, ніби без них нічого б цього не було. Хотіли побачити дорогоцінну внученьку. Проте Іра показала їм на двері. З такими батьками й ворогів не потрібно.

Оцените статью
Її батько буквально намагається залі3ти до нас в ліжko. Дає мені поради, як жінкам більше подобається, що робити, а що ні. На мої тактовні натяки він взагалі не реагував, а коли я сказав на пряму, щоб той не сунув носа, куди не потрібно, то він на мене страшенно образився, та почав чіплятись за будь- які дрібниці.