Моєму чоловікові у спадок залишилася квартира. Раніше в ній жила його бабуся, але на нашому весілля вона вручила нам ключі від квартири, а сама, зібравши речі поїхала в село. Не те щоб нам не було де жити, але вирішене питання з квартирою дуже полегшило нам життя. Ми зробили в ній ремонт, обладнали всякими сучасними штуками.
З Божою поміччю ми в’їхали туди. Але вже буквально на порозі квартири нас чекали неприємності. З квартири навпроти вибігла жінка, вже літня, очевидно, вони з бабусею чоловіка добре зналися. Тітка Валентина, так вона себе представила, накинулася на нас з претензіями й сказала:
— Ну нарешті ви приїхали! Ви знаєте, ці ваші ремонтники, не давали мені жити! Вони цілими днями товклися. Я сварилася з ними й казала їм негайно припинити розводити шум і пилюку, але вони казали звертатися до господарів. А я жінка не сварлива, твою бабцю знаю, ми з нею всі ці роки дружили, — на цій фразі тітка Валя витягла хустинку з кишені та показово втерла сльозу, а потім продовжила — Що ж я робитиму тепер без неї, навіть поговорити не має з ким. А що там у вас у квартирі, нумо похваліться.
Те, як вона перескакувала з теми на тему, а потім взагалі розштовхала нас у боки й залетіла у квартиру перша, дало нам зрозуміти, що так легко від неї ми не спекаємося.
Вона почала своїм інспекторським професіональним оком давати нам поради, що змінити. Врятувало нас те, що їй подзвонила донька й вона побігла з нею говорити. Але все тільки починалося. Тітка Валя почала приходити до нас кожного дня, як тільки-но ми повернулися з роботи, й надокучати якимись розмовами. Деякі теми вона проговорювала по кілька разів, так, ніби ми з першого разу не розчули, що її донька дуже успішно вийшла заміж і її зять — якийсь крутий бізнесмен. Попри це, вона починала якусь тему, а потім різко переходила на іншу, починала плакати й проклинати все, на чому світ стоїть, а потім згадувала, що недоговорила й починала реготати з того, яка вона розсіяна. Ми з Тарасом сиділи й не розуміли, що взагалі коїться, що з нею!? І це відбувалося кожнісінького дня.
Найбільше за все мене дратувало, що вона лізла без дозволу до всього, так, ніби це її дім. Потім я стала помічати, що в домі посуд зникає після її візитів. Одного разу забігла до неї, занести її квитанцію, яку помилково залишили в мене і побачила в неї на кухні свій графин з сервісу, якого мені якраз не вистачало. Я запитала її, звідки він у неї, а вона зніяковіла, почала виправдовуватися, що вона його у мене попросила і я віддала їй його. А коли я їй сказала, що я такого не пам’ятаю, вона крикнула, що я жадна, що у нас стільки всякого добра у квартирі, невже нам жаль їй щось подарувати. А ще сказала, що попередня господиня завжди всім з нею ділилася, а я — скнара. Та мені не жаль, але ж можна попросити, а не придумувати якусь брехню і красти.
Після цієї ситуації вона припинила до нас ходити й вітатися з нами, крім того, сидить цілими днями на лавці під під’їздом і розповідає іншим сусідкам якісь байки про нас…
