Я працюю лікарем-акушером у пологовому. Одного дня, під час обходу, побачив пацієнтку, яка декілька днів тому народжувала у нас. Вона сиділа сама не своя. Роди приймав мій колега, все минуло без ускладнень. Під час пологів дівчина мужньо трималась, виконувала всі вказівки лікарів…
Мені одразу на думку спало, що минуло вже два дні, а молоду матусю з малюком досі ніхто не провідав. Вона сиділа на канапі біля палати і я помітив сльози на її обличчі…
– Щось трапилось? Чому ви плачете? Мамі, яка годує не можна нервуватись,- промовив я.
Вона підвела не мене очі. В погляді я побачив відчай. Але якою ж красунею вона була…
Густе темне волосся й великі темно-сині очі…
Нас із малюком завтра виписують, а вдома нічого не готово. Навіть пил протерти нема кому.
Я здивувався, чому на неї ніхто не чекає. Невже нікого з рідних немає? В дитини ж повинен бути батько. Він і мав би потурбуватись про матір своєї дитини й про самого малюка.
Настя зрозуміла про що я думаю у цей момент… І сама заговорила:
Я не знала своїх батьків і зростала в дитячому будинку. Коли стала повнолітньою, отримала від держави квартиру. Я вступила до університету, добре навчалась, а вночі займалась прибиранням офісів, щоб мати за що жити. У цей час я познайомилась з чудовим хлопцем. Ми почали зустрічатись й через якийсь час я дізналася, що у нас буде дитина. Повідомила коханому про свою вагітність. Він, здавалося, зрадів. Але більше я його не бачила. Він просто зник з мого життя. Я вирішила народжувати. І ось я тут, зі своїм синочком. А вдома на нас ніхто не чекає.. нічого не готово..
На цьому наша розмова не закінчилась. Ми проговорили до самого ранку. З’ясувалося, що в нас спільні погляди на життя. Я дуже дивувався, що така юна дівчина, так мудро мислить..
Я сам підготував усе до виписки, купив для Насті величезний букет, море кульок і забрав їх додому. Ми відсвяткували новосілля малюка. І з того часу не розлучались. Зараз виховуємо ще й спільну донечку. Ніколи не знаєш, де зустрінеш долю…
