Мої батьки завжди були для мене справжнім прикладом для наслідування. В шлюбі вони прожили не мало не багато – 20 років. Любов, взаєморозуміння й підтримка – основа їх стосунків.
Я теж хотіла створити таку зразкову сім’ю й коли зустріла Ігоря, мені здалося, він той самий. Прикро визнавати, але я помилилася.
Наше життя не заладилося одразу після весілля. Сварки, суперечки, з’ясування стосунків. Я подумала, що народження дитини допоможе нам, але стало тільки гірше. Ігор не допомагав мені з малюком, допізна затримувався на роботі, а на вихідних спокійно їздив з друзями на риболовлю. Дружина та син його не цікавили.
Спершу я терпіла, бо розуміла, що дитині потрібна повноцінна родина, а хлопчику – тато. Моєму терпінню настав кінець, коли Ігор зізнався, що має коханку. Влаштувати сцени чи благати зрадника залишитися я не збиралася. Мовчки зібрала речі й випровадила цього козла на всі чотири сторони.
Спершу було важко. Виховувати немовля без чоловічої допомоги та ще й в декреті завдання не з простих. Дякувати богу, що у мене «золоті» батьки. Вони підтримували мене, допомагали з дитиною та в побуті. Завдяки їхній підтримці я не здалася, не опустила руки й цілеспрямовано йшла до своєї мети – дати своїй дитині все найкраще.
З моменту мого розлучення минуло сім років. Я успішна, фінансово забезпечена й найголовніше – щаслива мама. На запитання «Коли плануєш заводити нові стосунки?» відповідаю, що краще заведу собаку.
