Я вважав, що ми з дружиною живемо добре. Адже в шлюбі десять років. Росте наш синок, якому нещодавно виповнилося чотири роки. Відносини між нами стали прохолодні, а так взагалі звичайна сім’я. Так живуть більша частина одружених людей. Та моїй дружині таке життя не до вподоби.
Одного разу вона повідомила, що не хоче так жити. Почуття закінчилися, а жити заради сина то не для неї. Пройде деякий час, син виросте, а двоє чужих один одному людей залишаться далі мучити одне одного.
Розлучилися швидко, без сварок. От тільки я не міг змиритися з тим, що мало спілкуюся з сином. Адже колишня дружина переїхала жити в інше місто. Швидко вийшла заміж. Я підозрюю, що вона вже зустрічалася з тим чоловіком, коли ми одружені були. Та думати про неї наразі я не вважаю за потрібне.
Пройшло шість років. Три роки, як у мене друга дружина. Тільки з Софією я зрозумів. Про що мені говорила колишня дружина. Софія для мене весь світ. Я не уявляю як жив без неї. З появою цієї жінки я неначе проснувся. Зрозумів, що життя зовсім інше, коли кохаєш. У нас народився син, якому виповнилося два роки.
Нещодавно телефонувала колишня дружина. Вона проїздом у нашому місті. Мій син хоче бачитися зі мною, тому я дав їй нашу адресу, нехай приходять у гості. Вважаю, що мої сини повинні познайомитися. Добре, якби подружилися, але те, що будуть знати про існування один одного, уже добре. А я знову побачу свого старшого сина.
