Роки летять швидко. Поки ходили в школу, здавалося час йде повільно. Але після школи. Не встигли оглянуться, як десять років минуло. Вікторія організувала зустріч однокласників. Замовили кафе. Сидять за столом, розмовляють. Чекають, поки ще хто прийде. Нарешті всі зібралися, почали проголошувати тости, говорити всі разом, потім сміятися. Згадували шкільні роки, смішні історії. Адже багато всього було в той час.
Якось всі разом оглянулися, коли на порозі постав чоловік. Високий красень з модною зачіскою. Одягнений в дорогий одяг. Він дивився в їхню сторону. Нарешті хтось викрикнув:
– Та це ж Володя!
Вони дивилися, і тільки зараз впізнали в статному чоловіку того затурканого хлопця.
З Володею в класі ніхто не спілкувався. Вад у нього не було. Просто якийсь правильний, одягнутий в одяг з чужого плеча. Окуляри на пів обличчя. З ним ніхто не дружив. Дівчата насміхалися, правда списати завдання, то до Володі. А вчився хлопець і справді добре. Йшов на червоний атестат. Але за один предмет, уже й не пам’ятали за який, одержав четвірку. Говорили про нього, що тато його загинув на роботі, нещасний випадок. Мама одна виховувала його і меншу сестру.
Сьогодні Володя красень, змінився повністю. Наразі спокійний, упевнений у собі. Він розповів, що достиг багато чого завдяки наполегливості. На сьогодні в нього своя фірма, під його керівництвом працює більш як сто людей. Має гарну машину, квартиру. Одружений. Дружина його права рука. Вони все роблять разом. Нещодавно в пари народилися близнята, два синочки. Клопоту прибавилося. Наймають няню, тому що дружина працює віддалено, допомога потрібна.
Володя побув ще трохи, потім поїхав по своїх справах. Однокласники сиділи мовчки. Дівчата проводжали з заздрістю, що не змогли роздивитися тоді в ньому майбутнього багача. Хлопці з досадою, що їх обскакав той самий Володя. Але всі розуміли, що потрібно йти до своєї мрії, а не чекати, що вона до них прийде.
